Янковський, Валерій АндрійовичВалерій АндрійовичЯнковськийМайданик, Роман Андрійович2026-01-072026-01-072025Янковський В. А. Цивільно-правові аспекти користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення : дис. … д-ра філософії : 081 Право / В. А. Янковський. Київ, 2025. 207 с.УДК 347:349.4https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/9490Янковський В. А. Цивільно-правові аспекти користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» у галузі знань 08 «Право». – Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Київ, 2025. Дисертація присвячена аналізу цивільно-правових аспектів користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення. Дисертація є комплексним науково-теоретичним дослідженням цивільно-правових аспектів користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення. У Розділі 1 «Загальнотеоретична характеристика права користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення» досліджено поняття земельної ділянки сільськогосподарського призначення, систему і класифікацію правових підстав набуття права користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, право користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення та його захист. Земля – це основа будь-якої діяльності у сільському господарюванні і питання, що стосуються її використання постають перед учасниками відносин у цій сфері весь час. Врегулювання цих відносин потребує наявності якісного законодавства та зваженого правозастосування. Стан розвитку економіки України, обраний європейський вектор інтеграції, запланована рекодифікація та оновлення цивільного законодавства потребують хірургічних втручань у сферу, яка забезпечує право користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення. Оскільки саме ця сфера є і соціально значущою, і суттєвою складовою внутрішнього валового продукту країни а також з огляду на запровадження воєнного стану, який наклав додаткові складності при реалізації права користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення необхідність ґрунтовного дослідження обраної теми не викликає сумнівів. Поняття земельної ділянки сільськогосподарського призначення та земель сільськогосподарського призначення співвідносяться як частка і ціле, а тому не можна ототожнювати земельну ділянку сільськогосподарського призначення та землі сільськогосподарського призначення. Законодавством встановлено, що земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера, а формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Законодавством визначено перелік осіб, які можуть набувати право власності та користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення. При цьому, кодифіковані акти не містять визначення поняття, особливостей набуття та здійснення прав на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що, в свою чергу, викликає певні складності у правозастосовній практиці. У зв’язку з цим автором пропонується доповнити ст. 22 ЗК України частиною 4 у такій редакції: «Земельна ділянка сільськогосподарського призначення – це ділянка визначеної категорії земель та порядку їх використання, з визначеним колом осіб, які можуть набувати її у власність та користування як нерухомий об’єкт, з встановленими законом загальними межами здійснення прав та особливостями постійного користування цією земельною ділянкою суб’єктами державної власності». Земельну ділянку сільськогосподарського призначення характеризують особливості набуття та здійснення права користування цією категорією земельних ділянок, що полягають у встановленні законом загальних умов використання, які за своєю правовою природою є межами здійснення права користування цією земельною ділянкою, таких як: пріоритетний режим використання (ч. 1 ст. 22 ЗК України), принцип пріоритетності вимог екологічної безпеки та забезпечення раціонального використання й охорони земель (ст. 5 ЗК України), особливий порядок охорони таких земель (п. б, п. д ст. 164 ЗК України), встановлення ускладненого порядку вилучення особливо цінних сільськогосподарських земель для інших потреб (ст. 150 ЗК України); встановлення обов’язку рекультивації земель (ст. 166 ЗК України); встановлення обов’язку відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва (статті 156, 157 ЗК України). У зв’язку з цим автором пропонується доповнити ст. 22 ЗК України частиною 6 у такій редакції: «Землі, придатні для потреб сільського господарства, надаються насамперед, для потреб сільськогосподарського використання, із дотриманням вимог екологічної безпеки та забезпечення раціонального використання й охорони земель. Для інших потреб, не пов’язаних із веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно землі несільськогосподарського призначення або сільськогосподарські угіддя гіршої якості відповідно до положень статей 5, 23 цього Кодексу. Землі сільськогосподарського призначення можуть бути надані для несільськогосподарських потреб у разі, якщо суспільна вигода від цього перевищуватиме завдану шкоду та відсутня інша можливість (альтернативний варіант) задоволення несільськогосподарських потреб, для яких надається земельна ділянка. Права на земельні ділянки сільськогосподарського призначення здійснюються з дотриманням встановленого законом особливого порядку охорони таких земель (п. б, п. д ст. 164 ЗК України), вилучення особливо цінних сільськогосподарських земель для інших потреб (ст. 150 ЗК України), обов’язку рекультивації земель (ст. 166 ЗК України) та обов’язку відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва (ст. 156, 157 ЗК України), інших особливостей здійснення прав, встановлюються цим Кодексом, іншими законами». Наявна на сьогодні система правових підстав набуття права користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, незважаючи на тривалий термін її формування, містить у собі певні вади та недоліки, які є наслідком використання застарілої правової методології та недосконалої юридичної техніки. Автором пропонується обмежити сферу дії права постійного користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення досягненням виправданої суспільної мети. Обгрунтовано, що право постійного користування земельними ділянками суперечить зобов’язанням України щодо адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС про конкуренцію (ст. 86.1 Угоди про заснування ЄС), згідно з яким надання права постійного користування може розглядатися як державна допомога, яка може надаватися, але в обмежених випадках і для певної виправданої суспільної мети. Цим зумовлена необхідність гармонізації цих положень законодавства ЄС з положеннями ЗК України шляхом доповнення ст. 92 ЗК України та встановлення можливості надання земельних ділянок сільськогосподарського призначення в постійне користування лише для певної виправданої суспільної мети, зумовленої публічно-правовими особливостями земельної ділянки (земельні ділянки загального користування, земельні ділянки, які становлять значний суспільний інтерес тощо), яка не може бути досягнута наданням земельних ділянок на підставі іншого правового титулу, передбаченого ЦК і ЗК України (речові права на чужу земельну ділянку, оренда тощо). Європеїзація та рекодифікація цивільного законодавства зумовлює необхідність переосмислення передбачених чинним законодавством права господарського відання і права оперативного управління об’єктами нерухомого майна, розміщених на земельній ділянці державної, комунальної власності. З огляду на публічно-правову природу (зазвичай встановлюються розпорядчим актом державного/комунального органу) і невідповідність ознакам обмеженого речового права (можуть припинятися за розсудом державного або комунального органу), обґрунтовується доцільність відмови від передбачених чинним земельним законодавством права господарського відання та оправа оперативного управління об’єктами нерухомого майна (жилий будинок, інша будівля або споруда), об’єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці державної, комунальної власності шляхом заміни цих прав їх функціональними аналогами – речовими правами на чужу земельну ділянку (суперфіцій, узуфрукт), орендою, управлінням об’єктом нерухомого майна. З огляду на військову агресію рф, частина власників/володільців земельних ділянок втратила можливість використання та розпорядження ними, а самі земельні ділянки втратили свої корисні властивості та відсутня можливість ефективного захисту права користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення. Це свідчить про невиконання державою її найважливіших функцій, задекларованих у ст. 17 КУ щодо забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону України, а отже слід ставити питання про звільнення власників/володільців таких ділянок від відповідальності за погіршення екологічної ситуації і природних якостей землі внаслідок зазначених обставин. Вбачається доцільним ст. 211 «Відповідальність за порушення земельного законодавства» ЗК України доповнити ч. 4 такого змісту: «Громадяни та юридичні особи звільняються від відповідальності за порушення, визначені в частині 1 цієї статті, якщо такі порушення виникли внаслідок збройної агресії російської федерації». Розділ 2 «Зобов’язальні права користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення» присвячений оренді – як різновиду зобов’язального користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення та іншим зобов’язальним правовим титулам права користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення. Автор обґрунтовує висновок про існування в праві України зобов’язальної оренди та оренди речового характеру. За змістом ст. 792 ЦК України і ст. 31 Закону України «Про оренду землі», орендне право користування земельною ділянкою є різновидом зобов’язального особистого правовідношення («зобов’язальним правом оренди»), оскільки майнові відносини між орендарем та орендодавцем з приводу оренди цієї земельної ділянки викликають появу взаємних прав та обов’язків, які виникають з укладеного договору, встановлюються для конкретної особи та зі смертю фізичної особи орендаря (ліквідацією юридичної особи орендаря) не передається правонаступнику. Положення ч. 5 ст. 93 ЗК України, статті 7, 9 Закону «Про оренду землі» наділяють оренду земельної ділянки речово-правовим характером, зокрема можливість відчуження орендарем права оренди, його спадкування та передачі в заставу (іпотеку) на підставі договору як підстави для державної реєстрації переходу права оренди земельної ділянки, переважне право орендаря на отримання орендованої земельної ділянки у власність. Право оренди земельної ділянки речового характеру є суб’єктивним правом особливого роду (sui generis), яке поєднує елементи зобов’язального та речового права, зокрема право орендаря не визнане законом як речове право, має відносний характер, що діє між визначеними особами (орендарем і орендодавцем), а не щодо третіх осіб, однак обтяжує річ і слідує за річчю, підлягає державній реєстрації, виникає, змінюється і припиняється з моменту реєстрації. Європейський досвід конструкції «оренда» (наприклад, в ЦК Голландії передбачено спадкове право оренди) передбачає поряд із пересічним зобов’язальним правом оренди землі, спадкове право оренди як обмеженого речового права, що надає орендарю право користуватися нерухомою річчю як власник. Автор пропонує передбачити в ЦК України, поряд із зобов’язальним правом оренди, спадкове право оренди шляхом доповнення ч. 1 ст. 395 «Види речових прав на чуже майно» ЦК України абзацом 5 такого змісту: «5) Спадкове право оренди земельної ділянки». Сучасні умови використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення на умовах оренди зазнали суттєвих змін з огляду на запровадження воєнного стану, що викликало корегування відповідного законодавства, що в свою чергу, призвело до корегування обсягу прав та обов’язків орендодавця та орендаря. Крім процедурних змін, відбулися зміни по суті правовідносин, що знайшло своє відображення у правозастосовній практиці, а саме – судовій. Формування усталеної судової практики потребує стабільного та незмінюваного законодавства, що на сучасному етапі держави унеможливлене наявними обставинами, а отже, учасникам відносин у цій сфері слід зважати на зазначені обставини при побудові оптимальної системи опосередкування правовідносин з оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Автором встановлено, що є потреба в удосконаленні перебудови законодавства і внесенні змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме: перенесення права оренди (суборенди) земельної ділянки з абзацу першого пункту 2 частини першої ст. 4 Закону «речові права на нерухоме майно, похідні від права власності» до абзацу першого пункту 4 частини першої статті 4 Закону «обтяження речових прав на нерухоме майно, об’єкт незавершеного будівництва, майбутній об’єкт нерухомості». Чинне законодавство визначає низку правових підстав користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які поділяються на речові та зобов’язальні правові титули. До зобов’язальних правових титулів права користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення належать «зобов’язальне» право оренди (суборенди) земельної ділянки, право приватного партнера, концесіонера на земельну ділянку. Чинне законодавство не містить чітких положень щодо поділу правових титулів на речові та зобов’язальні, що ускладнює їх правову кваліфікацію та однакове застосування в нормотворчій та правозастосовній практиці. Законодавство в цій частині потребує уніфікованого підходу на основі єдиного розуміння співвідношення речового та зобов’язального права, передбаченого ЦК України, та його дотримання в положеннях Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та ЗК України. На сучасному етапі пропонується внести зміни до ст. 395 ЦК України, п. 2 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 126 ЗК України, у редакції, запропонованої дисертантом. У Розділі 3 «Речові права користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення» досліджено поняття і види речових прав користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення та обмежені речові права на земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Чинне законодавство визначає певну сукупність речових прав користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення. Разом з тим, таке законодавство не містить визначання поняття речових прав користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, що створює певні складнощі у правозастосовній практиці. З урахуванням отриманих результатів дослідження, пропонується визначити поняття речового права користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення як виду майнового права, що встановлюється на користь відповідної земельної ділянки, надає особі, яка має речове право, право користуватися або користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою та передавати їх від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування. Серед видів речових прав користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення виділяють право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки тощо. Зазначені речові права підлягають реєстрації в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Перелік речових прав, що підлягають державній реєстрації та наведений у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» має певні відмінності від речових прав, визначених Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України, що зумовлює необхідність уніфікації зазначеного законодавства. Визначаючи речові права та обмежені речові права, слід на законодавчому рівні закріпити пріоритет ЦК України перед іншим законодавством при їх встановленні, оскільки це дозволить забезпечити правову визначеність, спростити процес установлення цих прав та меж їх захисту, забезпечити формування усталеної правозастосовної практики та відповідно впорядкувати суспільні відносини в цій сфері. Пропонується внести зміни до ЦК України, а саме, викласти ч. 2 ст. 395 ЦК України в такій редакції: «Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. У разі встановлення законом інших речових прав, які суперечать положенням цього Кодексу, застосовуються відповідні положення цього Кодексу». Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є комплексним науково-теоретичним дослідженням цивільно- правового регулювання права користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення. На основі проведеного дослідження автором сформульовано окремі положення, що містять елементи наукової новизни, вперше: - розкрито поняття права користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення у дуалістичному взаємозв’язку між речовим та зобов’язальним правом. Обґрунтовано, що користування земельною ділянкою є видом майнового права щодо вилучення майнових вигод (продукції, плодів, доходів) від земельної ділянки, яке встановлюється для конкретної особи та діє проти сторін договору, інших учасників зобов’язання (зобов’язальне право користування), або на користь відповідної земельної ділянки, що діє проти кожного, якщо інше не встановлено законом (речове право користування); - учення про розмежування зобов’язального та речового права користування земельною ділянкою, іншим нерухомим майном. Обґрунтовано, що речове право користування земельною ділянкою, іншим нерухомим майном встановлюється на користь відповідного нерухомого майна і не може бути відокремлене від права власності на це нерухоме майно. Зобов’язальне право користування земельною ділянкою, іншим нерухомим майном встановлюється на користь конкретної особи і не може бути пов’язане з правом власності на це нерухоме майно. У зв’язку з цим доцільно внести зміни до ЦК України, доповнивши його ст. 181-1 ЦК України в такій редакції: «Стаття 181-1 «Відмежування речового та зобов’язального права на нерухоме майно» 1. Речове право на нерухоме майно встановлюється на користь відповідного нерухомого майна і не може бути відокремлене від права власності на це нерухоме майно. 2. Зобов’язальне право на нерухоме майно встановлюється на користь конкретної особи і не може бути пов’язане з правом власності на це нерухоме майно»; - запропоновано поняття земельної ділянки сільськогосподарського призначення та його законодавче закріплення у ЗК України як ділянки визначеної категорії земель та порядку їх використання, з визначеним колом осіб, які можуть набувати її у власність та користування як нерухомий об’єкт, із встановленими законом загальними межами здійснення прав та особливостями постійного користування цією земельною ділянкою суб’єктами державної власності; - встановлено особливості здійснення права користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, що полягають у встановленні законом загальних умов використання, які за своєю правовою природою є межами здійснення права користування цією земельною ділянкою, таких як: пріоритетний режим використання (ч. 1 ст. 22 ЗК України), принцип пріоритетності вимог екологічної безпеки та забезпечення раціонального використання й охорони земель (ст. 5 ЗК України), особливий порядок охорони таких земель (п. б, п. д ст. 164 ЗК України), встановлення ускладненого порядку вилучення особливо цінних сільськогосподарських земель для інших потреб (ст. 150 ЗК України); встановлення обов’язку рекультивації земель (ст. 166 ЗК України); встановлення обов’язку відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва (статті 156, 157 ЗК України); - запропоновано впровадження в право України зобов’язального та речового права оренди. Обґрунтовано, що зобов’язальне право орендаря користуватися земельною ділянкою на підставі договору встановлюється для конкретної особи та зі смертю орендаря (ліквідацією орендаря – юридичної особи) не передається правонаступнику (зобов’язальне право оренди); речове право оренди є речовим правом на чужу земельну ділянку, що встановлюється на користь відповідної земельної ділянки і не може бути відокремлене від права власності на цю земельну ділянку, надає орендареві право користуватися нерухомою річчю як власник (зокрема відчужувати право оренди, передавати в заставу (іпотеку) на підставі договору як підстави державної реєстрації переходу права оренди земельної ділянки, переважне право орендаря на отримання орендованої ділянки у власність), та зі смертю орендаря (ліквідацією орендаря – юридичної особи) передається правонаступнику («речове право оренди»); - запропоновано визнання права постійного користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення особистим (зобов’язальним) правом на нерухомі речі публічної сфери, оскільки такий правовий титул не відповідає ознакам речового права. Обґрунтовано необхідність віднесення земельних ділянок державної власності, які перебувають постійному користуванні, до речей публічної сфери. У зв’язку з цим пропонується передбачити в ЦК України поділ речей публічної сфери та приватної сфери шляхом доповнення ЦК статтею 181-1 у запропонованій дисертантом редакції; - обґрунтовано, що право довічного успадковуваного користування земельною ділянкою є речовим правом на чужу земельну ділянку осіб, що набули це право у встановленому законом порядку, якого вони за законом не можуть бути позбавлені. Запропоновано передбачити в ЦК України, поряд із зобов’язальним правом оренди, спадкове право оренди шляхом доповнення ч. 1 ст. 395 «Види речових прав на чуже майно» ЦК України абзацом 5 такого змісту: «5) Спадкове право оренди земельної ділянки». удосконалено: - теоретичні положення щодо обмеження сфери дії права постійного користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення виправданою суспільною метою. Обґрунтовано, що право постійного користування земельними ділянками суперечить зобов’язанням України щодо адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС про конкуренцію (ст. 86.1 Угоди про заснування ЄС), згідно з яким надання права постійного користування може розглядатися як державна допомога, яка може надаватися, але в обмежених випадках і для певної виправданої суспільної мети. Цим зумовлена необхідність доповнення ст. 92 ЗК України та встановлення можливості надання земельних ділянок сільськогосподарського призначення в постійне користування лише для певної виправданої суспільної мети, зумовленої публічно-правовими особливостями земельної ділянки (земельні ділянки загального користування, земельні ділянки, які становлять значний інтерес тощо), яка не може бути досягнута наданням земельних ділянок на підставі іншого правового титулу, передбаченого ЦК і ЗК України (речові права на чужу земельну ділянку, оренда тощо); - теоретичні положення щодо права користування земельними ділянками суб’єктами права господарського відання та права оперативного управління. Обґрунтовано, що з огляду на публічно-правову природу (зазвичай встановлюються розпорядчим актом державного/комунального органу) і невідповідність ознакам обмеженого речового права (можуть припинятися за розсудом державного або комунального органу), доцільно відмовитися від передбачених чинним земельним законодавством права господарського відання та права оперативного управління об’єктами нерухомого майна (жилий будинок, інша будівля або споруда), об’єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці державної, комунальної власності шляхом заміни цих прав їх функціональними аналогами – речовими правами на чужу земельну ділянку (суперфіцій, узуфрукт), орендою, управлінням об’єктом нерухомого майна. - теоретичні положення щодо однакового застосування положень законів щодо речового та зобов’язального права користування земельними ділянками, іншим нерухомим майном на основі уніфікованого розуміння речового та зобов’язального права на нерухоме майно. Обґрунтовано доцільність визначення поняття речового та зобов’язального права на нерухоме майно в ЦК України, що сприятиме уніфікованому підходу у визначенні переліку речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та ЗК України, шляхом внесення змін до ст. 395 ЦК України, п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.126 ЗК України; набули подальшого розвитку: - учення про співвідношення положень ЦК й інших законів України про речові права. Обґрунтовано доцільність закріплення пріоритету ЦК України перед іншим законами при встановленні речових прав, що сприятиме правовій визначеності, спрощенню порядку встановлення здійсненню та захисту цих прав, формуванню усталеної правозастосовної практики. Для цього доцільно внести зміни до ЦК України, а саме, викласти ч. 2 ст. 395 ЦК України в такій редакції: «Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. У разі встановлення законом інших речових прав, які суперечать положенням цього Кодексу, застосовуються відповідні положення цього Кодексу»; - теоретичні положення щодо відповідальності власників/володільців земельних ділянок сільськогосподарського призначення за погіршення екологічної ситуації і природних якостей землі внаслідок збройної агресії російської федерації. Доведено доцільність звільнення власників/володільців земельних ділянок сільськогосподарського призначення від відповідальності за погіршення екологічної ситуації і природних якостей землі внаслідок збройної агресії російської федерації і закріплення цих положень у ЗК України у запропонованій дисертантом редакції; - обґрунтовано доцільність перенесення права оренди (суборенди) земельної ділянки з абзацу першого пункту 2 частини першої ст. 4 Закону «речові права на нерухоме майно, похідні від права власності» до абзацу першого пункту 4 частини першої статті 4 Закону «обтяження речових прав на нерухоме майно, об’єкт незавершеного будівництва, майбутній об’єкт нерухомості»; - вчення про співвідношення загальних і спеціальних норм закону в контексті права користування земельними ділянками. Обґрунтовано, що при врегулюванні відносин, пов’язаних із емфітевзисом і суперфіцієм пріоритетними є норми спеціального законодавства перед загальним, яким є ЗК України перед ЦК України. У зв’язку з цим пропонується ч. 1 ст. 102-1 ЗК України викласти у такій редакції: «Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до законодавства». Значення одержаних результатів полягає у можливості використання розроблених пропозицій та висновків: у науково-дослідній роботі: під час проведення подальших наукових досліджень у сфері, що забезпечує право користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення; у правотворчій діяльності: в процесі удосконалення цивільного законодавства України та законодавства у сфері регулювання права користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення; у правозастосовній діяльності: при вирішенні судових спорів, пов’язаних із правом користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення; у освітній діяльності: при вивченні навчальних дисциплін «Цивільне право України», «Речове право України», «Земельне право України», а також відповідних спецкурсів, так і при підготовці підручників та навчальних посібників, методичних рекомендацій та інших навчально- методичних матеріалів.Yankovskyi V.A. Civil law aspects of agricultural land use – Qualification scientific work on the rights of manuscript. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the specialty 081 «Law». – Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, 2024. The dissertation has been devoted to the analysis of civil regulation of the right to use agricultural land. The dissertation is a comprehensive scientific and theoretical study of the civil law regulation of the right to use agricultural land. In Section 1 “General Theoretical Characteristics of the Right to Use Agricultural Land” the author examines the concept of agricultural land, the system and classification of legal grounds for acquiring the right to use agricultural land, the right to use agricultural land and its protection. Land is the basis of any activity in agriculture, and issues related to its use are constantly being faced by the parties to relations in this area. The regulation of these relations requires high-quality legislation and balanced law enforcement. The state of development of Ukraine's economy, the chosen European integration vector, and the planned recodification and updating of civil legislation require surgical interventions in the area that ensures the right to use agricultural land. Since this area is both socially significant and a significant component of the country's gross domestic product, and given the introduction of martial law, which has imposed additional difficulties in exercising the right to use agricultural land, the need for a thorough study of the topic is undeniable. The concepts of an agricultural land plot and agricultural land are correlated as part and parcel, and therefore it is impossible to equate an agricultural land plot and agricultural land. The law stipulates that a land plot is considered to be formed from the moment it is assigned a cadastral number, and the formation of a land plot involves determining its area, boundaries and entering information about it into the State Land Cadaster. The legislation defines the list of persons who may acquire ownership and use of agricultural land plots. At the same time, the codified acts do not contain a definition of the concept of “agricultural land”, which, in turn, causes certain difficulties in law enforcement practice. Therefore, the author proposes to supplement Art. 22 of the Land Code of Ukraine with part 4 in the following wording: “An agricultural land plot is a plot of a certain category of land and the procedure for its use, with a certain circle of persons who may acquire it in ownership and use as a real estate object, with a certain mechanism for such acquisition and established peculiarities of its permanent use by state-owned entities”. An agricultural land plot is characterized by the peculiarities of acquisition and exercise of rights to this category of land, such as priority use (part 1 of Article 22 of the Land Code of Ukraine), the principle of priority of environmental safety requirements and ensuring rational use and protection of land (Article 5 of the Land Code of Ukraine), a special procedure for the protection of such land (paragraphs b, e of Article 164 of the Land Code of Ukraine), the establishment of a complicated procedure for the withdrawal of particularly valuable agricultural land for other needs (Article 150 of the Land Code of Ukraine); establishment of the obligation to rehabilitate land (Article 166 of the Land Code of Ukraine); establishment of the obligation to compensate for losses of agricultural production (Articles 156, 157 of the Land Code of Ukraine). In this regard, the author proposes to supplement Article 22 of the Land Code of Ukraine with Part 6 as follows: “Land suitable for agricultural purposes shall be provided primarily for agricultural use, subject to the requirements of environmental safety and ensuring the rational use and protection of land. For other needs not related to agricultural production, non-agricultural lands or agricultural lands of poorer quality are provided mainly in accordance with the provisions of Articles 5 and 23 of this Code. Agricultural lands may be provided for non-agricultural needs if the public benefit from this exceeds the damage caused and there is no other possibility (alternative option) to meet the non-agricultural needs for which the land plot is provided. The rights to agricultural land plots are exercised in compliance with the special procedure established by law for the protection of such lands (clauses b, e of Article 164 of the Land Code of Ukraine), the withdrawal of particularly valuable agricultural lands for other purposes (Article 150 of the Land Code of Ukraine), the obligation to reclaim land (Article 166 of the Land Code of Ukraine) and the obligation to compensate for losses of agricultural production (Articles 156, 157 of the Land Code of Ukraine), and other specifics of the exercise of rights established by this Code and other laws.” Despite the long period of its formation, the current system of legal grounds for acquiring the right to use agricultural land plots contains certain flaws and shortcomings which are the result of the use of an outdated legal system and unsuccessful legal technique. The author proposes to exclude the right of permanent use as a legal basis for acquiring the right to use agricultural land plots, since such a legal title is not provided for by the Civil Code of Ukraine, and this calls for harmonization with the Land Code of Ukraine by excluding Article 92 of the Land Code of Ukraine and excluding the possibility of obtaining agricultural land plots free of charge, since such a possibility creates large-scale abuses and prerequisites for corruption, namely: to exclude Part 3 of Article 25, Articles 118, 121 of the Land Code of Ukraine. Given the military aggression of the Russian Federation, some owners/owners of land plots have lost the ability to use and dispose of them, and the land plots themselves have lost their useful properties and there is no possibility of effective protection of the right to use agricultural land plots. This indicates that the state fails to fulfill its most important functions declared in Article 17 of the Constitution of Ukraine to ensure state security and protection of the state border of Ukraine, and therefore the question should be raised of releasing the owners/owners of such plots from liability for the deterioration of the ecological situation and natural qualities of the land as a result of these circumstances. It seems advisable to supplement Article 211 “Liability for violation of land legislation” of the Land Code of Ukraine with Part 4 as follows: “Citizens and legal entities shall be exempt from liability for violations specified in part 1 of this article, if such violations arose as a result of the armed aggression of the Russian Federation.” Section 2 “Obligatory rights to use agricultural land plots” is devoted to lease as a type of obligatory use of agricultural land plots and other obligatory legal titles to use agricultural land plots. The lease right to use agricultural land plots is a type of obligatory law, since the land relations arising between the lessee and the lessor regarding the lease of agricultural land plots give rise to mutual rights and obligations arising from the contract. The current conditions for the use of agricultural land plots under lease have undergone significant changes due to the introduction of martial law, which caused the relevant legislation to be adjusted, which in turn led to an adjustment of the scope of rights and obligations of the lessor and lessee. In addition to procedural changes, there have been changes in the substance of legal relations, which is reflected in law enforcement practice, namely, in court practice. The formation of a well-established case law requires stable and unchanging legislation, and at the current stage of the State this is not possible due to the current circumstances, and therefore, participants to relations in this area should take these circumstances into account when building an optimal system of mediation of relations related to lease of agricultural land plots. The author establishes that there is a need to restructure legislation, namely, to amend the Law of Ukraine “On State Registration of Real Rights to Real Estate and Their Encumbrances”, namely, to transfer the right to lease (sublease) a land plot from the first paragraph of part one, clause 2, part one, art. 4 of the Law “Real rights to real estate derived from the right of ownership” to the first paragraph of paragraph 4 of part one of Article 4 of the Law “Encumbrances of real rights to real estate, an object under construction, a future real estate object”. The author substantiates the conclusion that Ukrainian law distinguishes between binding lease and lease in rem. According to the content of Art. 792 of the Civil Code of Ukraine and Art. 31 of the Law of Ukraine “On Land Lease”, the lease right to use a land plot is a type of binding personal legal relationship (“binding lease right”), since the property relations between the lessee and the lessor regarding the lease of this land plot give rise to mutual rights and obligations arising from the contract, are established for a specific person and are not transferred to the legal successor upon the death of the lessee's individual (liquidation of the lessee's legal entity). Provisions of Part 5 of Article 93 of the Commercial Code of Ukraine, Articles 7, 9 of the Land Lease Law provide for the lease of a land plot to be of a material nature, in particular, the possibility of alienation of the lease right by the lessee, its inheritance and transfer to pledge (mortgage) on the basis of the agreement as a basis for state registration of the transfer of the land lease right, and the lessee's preemptive right to obtain ownership of the leased land plot. The right to lease a land plot of a real nature is a binding legal relationship with features of real law, which combines elements of binding and real law, in particular, the lessee's right is not recognized by law as a real right, is relative in nature, operates between certain persons (the lessee and the lessor), and not with respect to third parties, but encumbers the thing and follows the thing, is subject to state registration, arises, changes and terminates from the moment of registration. The European experience of the “lease” construction (e.g., the Dutch Civil Code provides for the hereditary right of lease) provides, along with the ordinary binding right of land lease, for the hereditary right of lease as a limited real right that gives the lessee the right to use immovable property as the owner. The author proposes to provide in the Civil Code of Ukraine, along with the binding right of lease, the inherited right of lease by supplementing Part 1 of Article 395 “Types of Real Rights to Other People's Property” of the Civil Code of Ukraine with paragraph 5 as follows: “5) Hereditary right to lease a land plot”. The current legislation defines a number of legal grounds for the use of agricultural land plots, which are divided into legal titles of binding and non- binding nature. The binding legal titles to use agricultural land plots include the right to lease (sublease) a land plot, the right of a private partner or concessionaire to a land plot. The current legislation is not unanimous and formally divides legal titles into property and obligatory titles. However, in fact, they are all real or limitedly real. Legislation in this area needs to be unified by restructuring or comprehensively updating the Civil Code of Ukraine, the Law of Ukraine “On State Registration of Real Rights to Real Estate and Their Encumbrances” and the Land Code of Ukraine. At this stage, it is proposed to amend Article 395 of the Civil Code of Ukraine, paragraph 2 of Part 1 of Article 4 of the Law of Ukraine “On State Registration of Real Rights to Real Estate and Their Encumbrances”, Article 126 of the Land Code of Ukraine. In Section 3 “Real Rights to Use Agricultural Land Plots” the concept and types of real rights to use agricultural land plots and limited real rights to agricultural land plots are analyzed. Current legislation defines a certain set of real rights to use agricultural land plots. At the same time, such legislation does not contain a definition of the concept of real rights to use agricultural land plots, which creates certain difficulties in law enforcement practice. Given the results of the study, the author proposes to define the concept of real rights to use agricultural land plots as follows: it is a type of property rights which is absolute and in rem with a clearly defined object, and which is officially recognized and confirmed by the State by entering relevant information into the State Register of Real Property Rights. The types of real rights to use agricultural land include the right to use (servitude); the right to use land for agricultural purposes (emphyteusis); the right to develop land (superficies); the right of permanent use and the right to lease (sublease) land, etc. These real rights are subject to state registration of rights. The list of rights in rem subject to state registration set forth in the Law of Ukraine “On State Registration of Rights in Rem to Real Estate and Their Encumbrances” has certain differences from the rights in rem defined by the Civil Code of Ukraine and the Land Code of Ukraine, which requires unification of the said legislation. When defining property rights and limited property rights, the priority of the Civil Code of Ukraine over other legislation should be enshrined in law, as this will ensure legal certainty, simplify the process of establishing these rights and the limits of their protection, ensure the formation of a well-established law enforcement practice and, accordingly, regulate social relations in this area. It is proposed to amend the Civil Code of Ukraine, namely, to restate part 2 of Article 395 of the Civil Code of Ukraine as follows: “The law may establish other property rights to someone else's property. If the law establishes other rights in rem that contradict the provisions of this Code, the relevant provisions of this Code shall apply.” The scientific novelty of the results of the dissertation research is that it is a comprehensive scientific and theoretical study of the civil law regulation of the right to use agricultural land. Based on the study, the author formulated certain provisions which contain elements of scientific novelty for the first time: the concept of agricultural land and its legislative consolidation in the Land Code of Ukraine is proposed; it is proposed to release owners/owners of agricultural land from liability for deterioration of the ecological situation and natural qualities of land as a result of the armed aggression of the Russian Federation and to consolidate these provisions in the Land Code of Ukraine. The author suggests that when defining property rights and limited property rights, the Civil Code of Ukraine should take precedence over other legislation in their establishment, since this will ensure legal certainty, simplify the process of establishing these rights and the limits of their protection, ensure the formation of a well-established law enforcement practice and regulate public relations in this area, by amending the Civil Code of Ukraine, namely, by restating Part 2 of Article 395 of the Civil Code of Ukraine as follows: “The law may establish other property rights to another's property. In case the law establishes other rights in rem that contradict the provisions of this Code, the relevant provisions of this Code shall apply”. The research improves the provisions on the distinction between law of obligations and law of property in the context of the topic under study, and therefore proposes to transfer the right to lease (sublease) a land plot from the first paragraph of paragraph 2 of part one of Article 4 of the Law “Real Rights to Real Estate Derived from Ownership” to the first paragraph of paragraph 4 of part one of Article 4 of the Law “Encumbrance of Real Rights to Real Estate, an Object under Construction, a Future Real Estate Object”. It is proposed to unify certain provisions of legislative acts, namely: the Civil Code of Ukraine, the Law of Ukraine “On State Registration of Real Property Rights and Encumbrances” and the Land Code of Ukraine, by amending Article 395 of the Civil Code of Ukraine, paragraph 2 of Part 1 of Article 4 of the Law of Ukraine “On State Registration of Real Property Rights and Encumbrances”, Article 126 of the Land Code of Ukraine. In addition, the thesis further develops the following: the position on the expediency of abolishing the right of permanent use and free-of-charge acquisition of land plots, and in this regard, it is proposed, first, to exclude the right of permanent use as a legal basis for acquiring the right to use agricultural land plots, since such a legal title is not provided for by the Civil Code of Ukraine, which necessitates harmonization with the Land Code of Ukraine by excluding Article 92 of the Land Code of Ukraine. Secondly, to exclude the possibility of obtaining land plots free of charge, since such a possibility creates large-scale abuses and prerequisites for corruption, namely: to exclude Part 3 of Article 25, Articles 118, 121 of the LC of Ukraine. It is proposed that when in the regulation of relations related to emphyteusis and superficies, the priority should be given to of special legislation over general legislation, which is the Land Code of Ukraine over the Civil Code of Ukraine. Therefore, it is proposed that part 1 of Art.102-1 of the Land Code of Ukraine should be amended to read as follows: “The right to use another's land plot for agricultural needs (emphyteusis) and the right to use another's land plot for construction (superficies) arise on the basis of an agreement between the owner of the land plot and a person who has expressed a desire to use this land plot for such needs, in accordance with the law”. Separately to define the concept of the property right to use agricultural land plots as a type of property right established in favor of the relevant land plot, gives the person who has the property right the right to use or use and dispose of the land plot and transfer them from one person to another in the order of succession or inheritance. The doctrine on the delimitation of the obligatory and proprietary right to use land, other real estate. It is substantiated that the real right to use land, other real estate is established in favor of the relevant real estate and cannot be separated from the ownership of this real estate. The obligatory right to use land, other real estate is established in favor of a particular person and cannot be associated with the right of ownership of this real estate. In this regard, it is advisable to amend the Central Committee of Ukraine, supplementing it with Art. 181-1 of the Central Committee of Ukraine as follows: "Article 181-1" Delimitation of the real and binding right to immovable property " 1. The proprietary right to immovable property is established in favor of the relevant real estate and cannot be separated from the ownership of this real estate. 2. The obligatory right to immovable property is established in favor of a particular person and cannot be related to the right of ownership to this immovable property ". The significance of the results obtained lies in the possibility of using the developed proposals and conclusions: in research work: during further scientific research in the area which ensures the right to use agricultural land; in law-making: in the process of improving the civil legislation of Ukraine and legislation in the field of regulation of the right to use agricultural land; in law enforcement: in resolving court disputes related to the right to use agricultural land.ukземельна ділянкаправо користуваннясільськогосподарське призначеннязобов’язальні праваречові праваправо власностізахист правсуперфіційемфітевзисland plotright of useagricultural purposeobligatory rightsrights in remproperty rightsprotection of rightssuperficiesemphyteusisДисертація