Збанко, Олександр ВасильовичОлександр ВасильовичЗбанкоШвед, Зоя Володимирівна2026-04-292026-04-292026-04-06Збанко О. В. Процес інституалізації помісної церкви в Україні в дискурсивних практиках Вселенського Православ’я : дис. ... доктора філософії : 031 Релігієзнавство. Київ, 2026. 191 с.УДК 27–722.5:316.75(477) «20»https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/18620Збанко О. В. Процес інституалізації помісної церкви в Україні в дискурсивних практиках Вселенського Православ’я. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 03 «Гуманітарні науки» за спеціальністю 031 «Релігієзнавство». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України. Київ, 2026. Актуальність теми дисертації зумовлена комплексом взаємопов’язаних історичних, канонічних, соціокультурних і політичних чинників, які роблять українське церковне питання одним із ключових викликів для сучасного Вселенського Православ’я. Надання Томосу про автокефалію Православній Церкві України у 2019 році стало не лише кульмінацією понад столітньої боротьби українців за відновлення власної церковної суб’єктності, а й каталізатором кардинальних змін у взаємодії між помісними церквами. У нових геополітичних умовах, зокрема в контексті російської агресії проти України, релігійний фактор знову набув стратегічного значення для націєтворчого процесу та формування системи національної безпеки. Водночас дискусії щодо меж канонічної юрисдикції Константинополя, процедури надання автокефалії, застосування апостольського правила 34 та історичних моделей еклезіальної організації стимулювали перегляд усталених богословських та адміністративних підходів у світовому православ’ї. Відсутність єдиного регламентованого механізму автокефалізації, конфлікт між грецькою та московською моделями, а також різноспрямовані політико-дипломатичні впливи роблять вивчення інституалізації ПЦУ необхідною умовою для розуміння трансформаційних процесів у релігійній картині сучасності. Метою дисертації є всебічний релігієзнавчий аналіз процесу інституалізації Помісної Церкви України в контексті дискурсивних практик Вселенського Православ’я та системна реконструкція моделей, які визначили сприйняття української автокефалії помісними церквами. Задля досягнення цієї мети дослідження охоплює розширений аналіз теоретико-методологічних основ вивчення українського церковного питання, джерельної бази, практик церковної дипломатії та сучасних еклезіологічних концепцій, що формують відповіді окремих церков на виклики, пов’язані з Томосом ПЦУ. Значна увага приділена порівнянню грецької, московської та модерної європейської моделей автокефалії, зіставленню українського та македонського досвіду інституалізації та оцінюванню впливу визнання ПЦУ на баланс сил у православному світі. Методологія дослідження спирається на поєднання діалектичного, історико-логічного, компаративного, системного, структурно-функціонального та міждисциплінарного методів. Діалектичний підхід забезпечив виявлення суперечностей між офіційними заявами помісних церков та їх фактичною церковно-політичною практикою. Історико-логічний аналіз дав змогу простежити еволюцію українського церковного питання у зв’язку з трансформацією імперської та постімперської релігійної політики. Компаративний метод дав змогу здійснити зіставлення церковних підходів до автокефалії в Греції, Македонії та Україні. Міждисциплінарний підхід забезпечив можливість інтегрувати в релігієзнавчий аналіз результати досліджень з історії, соціології релігії, політології та геополітики. Усе це дало змогу сформувати комплексний погляд на інституалізаційні процеси в Православній Церкві України. Наукова новизна дослідження полягає у вперше здійсненому в українській релігієзнавчій науці системному аналізі взаємодії грецької та московської моделей автокефалії як ключових парадигм, що визначили реакції помісних церков на Томос ПЦУ. У роботі вперше в академічному форматі реконструйовано дискурсивні стратегії трьох давніх православних церков – Александрійської, Елладської та Кіпрської – які не лише визнали ПЦУ, але і сформували підгрунтя для подальшого руху до всеправославного консенсусу. Уточнено канонічні та історичні механізми, що визначають порядок надання автокефалії: роль апостольського правила 34, обмеження теорії пентархії, залежність церковної юрисдикції від політичної географії та історичних трансформацій. Подальшого розвитку набула концепція міжправославної дипломатії, яка виявилася центральною для розуміння причин різної рецепції українського церковного питання на тлі сучасних політичних напружень. Також розвинено компаративну модель аналізу автокефалій, що дає змогу оцінювати процеси інституалізації як багатофакторні – з урахуванням канонічних, етнокультурних та геополітичних детермінант. Перший розділ дисертації присвячений формуванню теоретико-методологічного підгрунтя дослідження проблеми інституалізації Помісної Церкви України в контексті сучасного розвитку Вселенського Православ’я. Він обгрунтовує вибір джерельної бази, визначає принципи, категоріальний апарат і міждисциплінарні методи, за допомогою яких здійснюється подальший аналіз церковних, канонічних, політичних і соціокультурних чинників становлення автокефалії ПЦУ. Другий розділ дисертації присвячений комплексному аналізу моделей вирішення автокефального питання, які історично сформувалися в межах грецької та московської церковних традицій, і які згодом стали концептуальними рамками для оцінки інституалізації ПЦУ. Детально досліджено, як елладська (візантійська) модель, що ґрунтується на історичній тяглості, юрисдикційній гнучкості та провідній ролі Вселенського Патріархату, співвідноситься із московською моделлю, що акцентує на принципі територіальної цілісності, канонічної «спадковості» та пріоритеті власної церковної традиції у формуванні меж церковного впливу. Порівняльний аналіз показав, що між цими моделями існують сутнісні розбіжності не лише в тлумаченні канонів, але й у способі розуміння природи церковної влади, її джерел і механізмів легітимації. У дисертації наголошено, що саме конкуренція цих моделей стала однією з головних причин загострення міжправославних суперечностей після надання Томосу ПЦУ. Поряд із цим проаналізовано релігійно-політичні фактори, які впливали на позиції різних церков: історичну пам’ять, національну ідентичність, політичні інтереси держав, дипломатичні стратегії та геополітичні пріоритети. Такий підхід дав змогу виявити механізми, за допомогою яких автокефалія ПЦУ стала не лише церковною, але й цивілізаційною подією для східноєвропейського православ’я. Третій розділ зосереджується на аналізі рецепції Томосу різними помісними церквами, де значну увагу приділено реакціям Александрійського, Елладського та Кіпрського патріархатів як ключових акторів, що стали першими у формуванні «ланцюга визнання» ПЦУ. У роботі показано, що позиції цих церков не були однорідними, а внутрішні дискусії в єпископатах відображали ширші богословські та політичні тенденції у світовому православ’ї. Досліджено механізми ухвалення рішень, аргументацію щодо канонічності Томосу, специфіку внутрішньоцерковних дебатів і роль зовнішніх факторів – від геополітичного тиску до міжправославної дипломатії. Особлива увага приділена аналізу протистояння в «сім’ї православних церков», де Москва намагалася зберегти власну юрисдикційну парадигму, а Константинополь – відновити свій історичний авторитет як арбітра автокефалій. Також порівняно український та македонський досвід отримання автокефалії, що дало змогу показати загальні закономірності визнання нових церковних структур у XXI столітті. Розкрито, що інституалізація ПЦУ стала точкою переформатування міжправославних відносин, у межах яких змінилася конфігурація авторитетів, церковної суб’єктності та моделей взаємодії між центрами впливу. Теоретичне значення роботи полягає у формуванні нового концептуального підходу до аналізу інституалізації помісних церков, що поєднує класичну еклезіологію із сучасними методами аналізу дискурсивних практик. Запропонована модель дає змогу розглядати автокефалію не лише як акт канонічної волі, але як результат багаторівневої взаємодії церковних інститутів, держав, культурних традицій та глобальних геополітичних процесів. Практичне значення отриманих результатів виявляється в можливості використання положень дисертації для розробки курсів з історії православ’я, релігієзнавства, соціальної філософії релігії, а також у сфері міжконфесійного діалогу та релігійної дипломатії. Матеріали дослідження можуть бути застосовані під час експертного оцінювання міжправославних конфліктів, аналізу релігійної політики, підготовки державно-конфесійних стратегій. Ключові слова: автокефалія, Помісна Церква України, Вселенський Патріархат, Московський патріархат, канонічне право, церковна дипломатія, міжправославні відносини, державно-церковні відносини, еклезіологія, Томос, інституалізація.Zbanko O. V. The Process of Institutionalization of the Local Church in Ukraine within the Discursive Practices of the Eastern Orthodox World. – Qualifying scientific work on manuscript rights. Dissertation submitted for the degree of Doctor of Philosophy in the field of knowledge 03 Humanities, specialty 031 Religious Studies. – Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ministry of Education and Science of Ukraine. Kyiv, 2026. The relevance of the dissertation topic is determined by a complex set of interrelated historical, canonical, sociocultural, and political factors that make the Ukrainian church question one of the key challenges for contemporary Eastern Orthodoxy. The granting of the Tomos of Autocephaly to the Orthodox Church of Ukraine in 2019 became not only the culmination of more than a century-long struggle of Ukrainians to restore their ecclesial subjectivity, but also a catalyst for profound transformations in the relationships among the autocephalous Orthodox Churches. Under new geopolitical conditions—particularly in the context of Russian aggression against Ukraine—the religious factor has once again acquired strategic importance for nation-building processes and the formation of national security. At the same time, debates regarding the boundaries of the Ecumenical Patriarchate’s canonical jurisdiction, the procedure for granting autocephaly, the application of Apostolic Canon 34, and historical models of ecclesial organization have stimulated a reassessment of established theological and administrative approaches within global Orthodoxy. The absence of a unified, regulated mechanism for granting autocephaly, the conflict between the Greek and Moscow models, as well as divergent political and diplomatic influences, make the study of the institutionalization of the OCU essential for understanding the transformative processes shaping the contemporary religious landscape. The aim of the dissertation is to conduct a comprehensive religious-studies analysis of the institutionalization of the Local Church of Ukraine within the discursive practices of the Eastern Orthodox world, and to reconstruct the models that shaped the perception of Ukrainian autocephaly among the autocephalous Churches. To achieve this aim, the study includes an expanded analysis of the theoretical and methodological foundations for researching the Ukrainian church question, the source base, the practices of ecclesiastical diplomacy, and contemporary ecclesiological concepts that inform the responses of specific Churches to the challenges associated with the Tomos of the OCU. Significant attention is devoted to comparing the Greek, Moscow, and modern European models of autocephaly, juxtaposing the Ukrainian and Macedonian experiences of institutionalization, and assessing the impact of the recognition of the OCU on the balance of authority within the Orthodox world. The methodology of the research combines dialectical, historical-logical, comparative, systemic, structural-functional, and interdisciplinary approaches. The dialectical method made it possible to identify discrepancies between the official statements of the autocephalous Churches and their actual ecclesiastical-political practices. The historical-logical approach enabled tracing the evolution of the Ukrainian church question in connection with the transformation of imperial and post-imperial religious policies. The comparative method allowed for the juxtaposition of ecclesiastical approaches to autocephaly in Greece, North Macedonia, and Ukraine. The interdisciplinary approach made it possible to integrate insights from history, sociology of religion, political science, and geopolitics into the religious-studies analysis. Altogether, these approaches made it possible to develop a holistic understanding of the institutionalization processes within the Orthodox Church of Ukraine. The scientific novelty of the study lies in the first systematic analysis in Ukrainian religious studies of the interaction between the Greek and Moscow models of autocephaly as key paradigms that shaped the responses of the autocephalous Churches to the Tomos of the OCU. For the first time in academic scholarship, the dissertation reconstructs the discursive strategies of three ancient Orthodox Churches – those of Alexandria, Greece, and Cyprus – which not only recognized the OCU but also laid the groundwork for further movement toward an all-Orthodox consensus. The canonical and historical mechanisms determining the procedure for granting autocephaly have been clarified, including the role of Apostolic Canon 34, the limitations of the theory of pentarchy, and the dependence of ecclesiastical jurisdiction on political geography and historical transformations. The concept of inter-Orthodox diplomacy has been further developed as central for understanding divergent receptions of the Ukrainian church question under conditions of contemporary political tensions. A comparative model of analyzing autocephalous Churches has also been expanded, making it possible to evaluate institutionalization processes as multifactorial—taking into account canonical, ethnocultural, and geopolitical determinants. The first chapter of the dissertation is dedicated to forming the theoretical and methodological framework for studying the problem of institutionalizing the Local Church of Ukraine within the context of the contemporary development of Eastern Orthodoxy. It substantiates the choice of the source base and defines the principles, conceptual apparatus, and interdisciplinary methods used in the analysis of the ecclesiastical, canonical, political, and sociocultural factors involved in the formation of the OCU’s autocephaly. The second chapter is devoted to a comprehensive analysis of the models for resolving the autocephaly question that historically emerged within the Greek and Moscow church traditions, and which later became the conceptual framework for evaluating the institutionalization of the OCU. The study examines in detail how the Greek (Byzantine) model—based on historical continuity, jurisdictional flexibility, and the leading role of the Ecumenical Patriarchate—relates to the Moscow model, which emphasizes territorial integrity, canonical «succession,» and the priority of its own ecclesiastical tradition in forming the boundaries of ecclesiastical influence. The comparative analysis demonstrates that fundamental differences between these models concern not only the interpretation of canonical norms but also differing understandings of the nature of ecclesiastical authority, its sources, and its mechanisms of legitimacy. The dissertation argues that this competition between models became one of the main reasons for intensifying intra-Orthodox conflicts after the granting of the Tomos to the OCU. The chapter also examines the religious-political factors influencing the positions of various Churches: historical memory, national identity, state political interests, diplomatic strategies, and geopolitical priorities. This approach made it possible to identify the mechanisms through which the autocephaly of the OCU became not only an ecclesiastical event but also a civilizational turning point for Eastern European Orthodoxy. The third chapter focuses on the analysis of the reception of the Tomos by various autocephalous Churches, with particular attention to the reactions of the Patriarchates of Alexandria, Greece, and Cyprus as key actors that became the first to form the «chain of recognition» of the OCU. The study shows that the positions of these Churches were not homogeneous, and that internal episcopal debates reflected broader theological and political trends in global Orthodoxy. The mechanisms of decision-making, canonical arguments, internal ecclesiastical debates, and external factors—from geopolitical pressure to inter-Orthodox diplomacy—are analyzed in detail. Special attention is devoted to the conflict within the «family of Orthodox Churches,» where Moscow attempted to preserve its jurisdictional paradigm, while Constantinople sought to reaffirm its historical authority as the arbiter of autocephaly. A comparison is also made between the Ukrainian and Macedonian experiences of obtaining autocephaly, demonstrating shared patterns of recognition of new ecclesiastical structures in the 21st century. The institutionalization of the OCU is shown to have become a point of reformatting inter-Orthodox relations, in which the configuration of ecclesiastical authorities, subjectivity, and models of interaction among centers of influence underwent significant change. The theoretical significance of the dissertation lies in the development of a new conceptual approach to analyzing the institutionalization of local Churches, combining classical ecclesiology with modern methods for analyzing discursive practices. The proposed model allows autocephaly to be understood not merely as an act of canonical will, but as the outcome of a multilayered interaction among ecclesiastical institutions, states, cultural traditions, and global geopolitical processes. The practical significance of the study’s findings is reflected in their applicability for developing academic courses on the history of Orthodoxy, religious studies, and the social philosophy of religion, as well as for use in interconfessional dialogue and religious diplomacy. The materials of the dissertation may also be used for expert assessments of inter-Orthodox conflicts, analyses of religious policy, and the preparation of state–church strategies. Keywords: autocephaly, Local Church of Ukraine, Ecumenical Patriarchate, Moscow Patriarchate, canon law, ecclesiastical diplomacy, inter-Orthodox relations, church-state relations, ecclesiology, Tomos, institutionalization.ukавтокефаліяПомісна Церква УкраїниВселенський ПатріархатМосковський патріархатканонічне правоцерковна дипломатіяміжправославні відносинидержавно-церковні відносиниеклезіологіяТомосінституалізація.autocephalyLocal Church of UkraineEcumenical PatriarchateMoscow Patriarchatecanon lawecclesiastical diplomacyinter-Orthodox relationschurch-state relationsecclesiologyTomosinstitutionalization.Дисертація