Козловський, СергійСергійКозловський2026-02-252026-02-252025Козловський, С. (2025). Система розвідки у військовій стратегії і зовнішній політиці Візантії (VI–IX ст.). Етнічна історія народів Європи, (76), 74–83. https://doi.org/10.17721/2518-1270.2025.76.0910.17721/2518-1270.2025.76.09https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/10776Розвідка у всі часи займала дуже важливе місце у збройних силах різних держав. Політичне керівництво Візантії, спираючись на досвід Риму та інших держав, розбудувало розвідку, витрачало на неї чималі кошти, побудувало цілу мережу. Розвідка Візантії поділялась на стратегічну (в глибині ворожої території) та тактичну (на полі бою) і відповідно до завдань, які виконували розвідники, існували певні критерії щодо їх відбору. Вперше в українській історіографії проведено комплексний аналіз візантійської розвідки IV–IX ст., розглянуто стратегічну та тактичну розвідку, принципи її комплектування. Доведено, що операції розвідки були успішними, про що свідчить протистояння Візантії з Персією, варварськими народами. З’ясовано, що у Імперії армійська або тактична розвідка не була окремим родом військ – для виявлення та стеження за переміщенням ворожих військ обирали найбільш здібних солдатів із піхоти та кінноти. У тогочасних візантійських наративах по відношенню до розвідників вживали велику кількість різноманітних термінів – speculatores, sculcatores, exploratores, ducatores, minsuratores, procursatores, trapezitai, honsiarioi, tasinarioi. Проаналізовано, що ці терміни вживались не лише для розвідників, а й збирачів інформації, диверсантів, агентів та інших осіб, які виконували різноманітні шпигунські функції. Чільне місце у військовій системі Візантії займали шпигуни або представники стратегічної розвідки. Шпигунами часто виступали передусім дипломати, представники професій, які багато подорожували (купці, паломники, ченці). На підставі визначеного матеріалу можна стверджувати, що у Візантії функціонували стратегічна та тактична розвідка. Службовці стратегічної розвідки (шпигуни, агенти, дипломати) працювали аби передати візантійським імператорам інформацію щодо ворожих планів ведення війни, сил ворога, його економіки. Тактичною розвідкою виступали військовослужбовці, які слідкували за переміщенням військ ворога, обраховували чисельність ворожої армії перед битвою, захоплювали військовополонених. Існував ряд критеріїв для відбору у розвідники: для стратегічної розвідки – знання мов, комунікабельність, знання ворожої культури та традицій, для тактичної – витривалість, маскування, уважність.Intelligence has always occupied a very important place in the armed forces of various states. The political leadership of Byzantium, relying on the experience of Rome and other states, developed intelligence, spent considerable funds on it, and built an entire network. Byzantine intelligence was divided into strategic (in the depths of enemy territory) and tactical (on the battlefield), and in accordance with the tasks performed by the intelligence officers, there were certain criteria for their selection. For the first time in Ukrainian historiography, a comprehensive analysis of Byzantine intelligence of the 4th – 9th centuries has been conducted, strategic and tactical intelligence, and the principles of its staffing have been considered. It has been proven that intelligence operations were successful, as evidenced by the confrontation of Byzantium with Persia and barbarian peoples. It has been found that in the Empire, military or tactical intelligence was not a separate branch of the army – to detect and monitor the movement of enemy troops, the most capable soldiers from the infantry and cavalry were selected. In the Byzantine narratives of that time, a large number of different terms were used in relation to scouts – speculatores, sculcatores, exploratores, ducatores, minsuratores, procursatores, trapezitai, honsiarioi, tasinarioi. It has been analyzed that these terms were used not only for scouts, but also for information collectors, saboteurs, agents and other persons who performed various espionage functions. A prominent place in the military system of Byzantium was occupied by spies or representatives of strategic intelligence. Spies were often primarily diplomats, representatives of professions who traveled a lot (merchants, pilgrims, monks). Based on the material provided, it can be argued that strategic and tactical intelligence operated in Byzantium. Strategic intelligence officers (spies, agents, diplomats) worked to convey information to the Byzantine emperors about enemy war plans, enemy forces, and their economy. Tactical intelligence was provided by military personnel who monitored the movement of enemy troops, calculated the size of the enemy army before the battle, and captured prisoners of war. There were a number of criteria for selecting scouts: for strategic intelligence, knowledge of languages, sociability, and knowledge of enemy culture and traditions; for tactical intelligence, endurance, camouflage, and attentiveness.ukВізантіясередні вікивійськорозвідкатактикастратегіяшпигунидипломативійськова історіяByzantiumMiddle Agesarmyintelligencetacticsstrategyspiesdiplomatswar historyСтаття