Українець Ольга БорисівнаХотинська-Нор Оксана Зіновіївна2024-06-112024-06-112024Українець О. Б. Механізми легітимації судової влади в Україні : дис. … д-ра філософії : 081 Право / Українець Ольга Борисівна. – Київ, 2024. – 212 с.УДК 347.97/.99https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/1830Дисертація є комплексним дослідженням механізму легітимації судової влади в Україні, що як складний і багатогранній феномен передбачає сукупність взаємопов’язаних необхідних елементів: суб’єктів, об’єкту, умов і засобів легітимації, дослідження яких необхідне для пошуку адекватних сучасним умовам розвитку суспільства та держави шляхів розвитку довіри до судової влади та утвердження її авторитету в суспільстві. Зауважено, що «легітимність» судової влади виступає оціночною категорією для визначення рівня довіри до суду, але при цьому залишається відносним поняттям ціннісного рівня, не ставлячи під сумнів легальність функціонування судової влади у випадку дотримання законодавчо визначеного порядку створення та укомплектування судів суддівськими кадрами. Обґрунтовано, що легітимність судової влади доцільно розглядати в двох вимірах: 1) як категорію, що характеризує судову гілку влади. Загалом легітимність слід розуміти як рівень суспільної довіри до здатності судів забезпечувати максимальний, від очікуваного суспільством, ступінь справедливого судового розгляду, демонструвати незалежність та незаангажованість суддів, в тому числі від будь-яких суспільно-політичних процесів; 2) як спроможність і здатність судів до нормотворчості через судовий прецедент не порушуючи при цьому принцип транспарентності та баланс сил у моделі стримувань і противаг у розподілі повноважень між всіма гілками державної влади, а також впливати судами на суспільні процеси через юридичну силу судових рішень, що проявляється у їх реальному та повноцінному виконанні. Виокремлено сім етапів розвитку концепту легітимності судової влади в контексті розвитку українського суспільства: І етап: до 1991 року (характеризується пануванням тоталітарного режиму та усвідомленням його хибності, зростанням недовіри до суду, як до інституту держави); ІІ етап: 1991- 1994 рр. (відбувається формування суспільного запиту на легітимний суд); ІІІ етап: 1994-2002 рр. (становлення теоретико-методологічного та організаційно- правового забезпечення концепту легітимності судової влади в Україні); ІV етап: 2002-2010 рр. (відбувається усталена імплементація в правову свідомість легітимності судової влади, як її основної ознаки); V етап: 2010-2014 рр. (період тотального зниження рівня легітимності судової влади через прояви корупції в судовій системі та неефективність судового захисту прав та свобод людини); VІ етап: 2014-2020 рр. (розширення участі громадянського суспільства в процесах формування судової влади та нагляді за її діяльністю, що значно підвищує її легітимність); VІІ етап: 2020 рік по теперішній час. Констатовано єдність поглядів щодо підходів оцінки легітимності судової влади, які передбачають існування трьох загальноприйнятих методів: - експертне оцінювання легальності функціонування судової влади, починаючи від законності створення судових органів до відповідності змісту судових рішень законодавчо встановленим вимогам; - експертне оцінювання якості дотримання організаційного забезпечення процесу судочинства (судове адміністрування); - експертне оцінювання змісту судових рішень, їх відповідність усталеній судовій практиці. Судову владу, як об’єкт легітимації, досліджено у двох площинах: 1) функціональній – як сутнісний прояв владно-управлінського впливу та примусу окремої гілки державної влади на процеси: регулювання суспільних відносин, вирішення правових конфліктів, захисту конституційних засад державотворення та прав і свобод громадян, встановлення юридично значимих фактів та правотворення; 2) інституційній – сукупність органів державної влади та владних інституцій, що охоплюються функціональним навантаженням реалізації місії, завдань та повноважень судової влади. Запропоновано відносити до суб’єктів легітимації судової влади: а) суддів; б) органи суддівського врядування та самоврядування, а також посадових особи органів судової влади, які наділені повноваження реалізовувати її, впливаючи на процес організації судоустрою без впливу на саме судочинство; в) громадян України, а в деяких випадках також особи без громадянства та іноземці, щодо яких відбувається вирішення судами правових конфліктів, і щодо яких застосовуються судові рішення; г) інститути громадянського суспільства, які здійснюють контроль та моніторинг за прозорістю діяльності судової системи; д) органи державної влади та владних суб’єктів міжнародного права, які мають зобов’язання визнавати юрисдикцію національних суддів та приймати до виконання судові рішення, винесені судами України (ЄСПЛ, інші судові органи в порядку виконання рішень іноземних судів). Обґрунтовано важливу роль у процесі легітимації вітчизняної судової влади суб’єктів міжнародного права, зокрема ЄСПЛ, а також судових органів та органів системи юстиції закордонних справ, які в порядку двосторонніх відносин та в межах міжнародних договорів виконують рішення судів України. Діяльність останніх із виконання судових рішень, що виносяться судами України, найбільше демонструє сприйняття та обов’язковість таких рішень, а отже рівень легітимації судової влади України як гілки державної влади, що реалізує міжнародну правосуб’єктність та міжнародно-правовий аспект державного суверенітету. Відзначено, що умови легітимації судової влади Умови становлять цілісну систему детермінант, які впливають на якість, адекватність і повноту суспільного сприйняття авторитету та сили впливу судової влади, суспільну оцінку ефективності її функціонування та визнання, яке передбачає виконання в суспільстві судових рішень. Умовами легітимації судової влади є: а) легальність процедур формування та функціонування органів судової влади; б) дотримання основоположних принципів судочинства та демонстрація такого дотримання; в) суспільна довіра до інституту суду. Виокремлено такі групи інструментів легітимації судової влади: (а) організаційно-правові; (б) процесуальні; (в) формально-юридичні; (г) семантико-символічні; (д) морально-етичні; (е) суспільно-медійні. Констатовано, що брак довіри до судової влади, її низькі показники зумовлюють потребу звернутися до питання про кризу легітимності судової влади та делегітимації як процесу, що призводить до неї. Під кризою легітимності судової влади розуміється такий стан, за якого судова влада втрачає суспільну довіру, підтримку та авторитет, що виражається через призму ряду індикаторів, серед яких доцільно виокремлювати істотне зниження показників звернення до суду, різкий зріст використання альтернативних механізмів вирішення спорів, критично низькі показники виконання судових рішень. Ознаками кризи легітимності судової влади на сучасному етапі її функціонування: - відсутність у суспільстві згоди з діями та рішеннями судової влади; - невизнання учасниками судового процесу прийняття певних судових рішень; - невідповідність судових рішень пануючим у суспільстві уявленням про право та справедливість; - надмірна конкуренція у боротьбі за суддівську владу, що виказує відсутність злагодженості суддівської спільноти у вирішенні питань власного функціонування, а також доволі часто призводить до різного прояву неетичної поведінки; - переважна пасивність суспільства у процесах, спрямованих на розвиток судової влади. Аргументовано, що криза легітимності у сфері судової влади може різнитися своєю інтенсивністю, що може впливати на ступінь радикальності заходів, спрямованих на її подолання. В’яло триваючий характер кризи легітимності виступає ознакою її латентності, а тому може «перевести кризу» у звичні для судової влади умови. Прослідкувати цей момент у часі практично неможливо. Слабка інтенсивність кризи легітимності також позначається на заходах, що вживаються відносно організації та функціонування судової влади. Як показує історичний досвід, як правило, держава намагається (має для цього час) системно проаналізувати проблеми (причини) та розробити комплекс заходів реагування на них. Водночас, гострий і відкритий характер кризи легітимності зумовлює радикальність заходів, спрямованих на усунення причин її виникнення Відзначено перемінну, нестабільну, гнучку природу чинників делегітимації судової влади, реагування на які потребує різних заходів для мінімізації їх негативного впливу та подолання існуючої кризи. Констатовано, що основним чинником, що негативно впливає на рівень довіри до судів в Україні, є корупція в судовій владі, яка має різні прояви: від хабарництва до непотизму. Обґрунтовано, що пропагування та розвиток культури судової доброчесності є базовим, фундаментальним і первісним інструментарієм забезпечення суспільної довіри до судової влади, визначаючи його стратегічне значення відносно інших заходів, що впроваджуються з метою запобігання та боротьби з судовою корупцією, а також задля забезпечення незалежності судової влади. Виокремлено такі стратегічні напрями подолання кризових явищ і забезпечення легітимності судової влади як: 1) пропагування та розвиток культури судової доброчесності; 2) розвиток транспарентності судової влади; 3) формування та розвиток правової свідомості та загалом правової культури в суспільстві, що потребують комплексної реалізації в межах єдиної політики легітимації судової влади.The dissertation is a comprehensive study of the mechanism of legitimation of the judiciary in Ukraine, which, being a complex and multifaceted phenomenon, involves a set of interrelated necessary elements: subjects, object, conditions and means of legitimation, the study of which is necessary to find ways to develop trust in the judiciary and establish its authority in society adequate to modern conditions of development of society and the state. It is noted that the ‘legitimacy’ of the judiciary acts as an evaluative category for determining the level of trust in the court, but at the same time, the concept of the value level remains relative, without questioning the legality of the functioning of the judiciary in case of compliance with the legally defined procedure for the creation and staffing of courts with judicial personnel. It is substantiated that it is advisable to consider the legitimacy of the judiciary in two dimensions: 1) as a category that characterizes the judicial branch of power. In general, legitimacy should be understood as the level of public trust in the ability of courts to ensure the maximum degree of fair trial as expected by society, to demonstrate the independence and impartiality of judges, including independence from any socio-political processes; 2) as the capability and ability of courts to rulemaking through judicial precedent without violating the principle of transparency and the balance of power in the model of checks and balances in the distribution of powers between all branches of government, as well as to influence through courts on public processes through the legal force of court decisions, which is manifested in their real and full enforcement. Seven stages of the development of the concept of legitimacy of the judiciary in the context of the development of Ukrainian society are distinguished: Stage I: until 1991 (characterized by the dominance of the totalitarian regime and awareness of its falsity, growing distrust of the court as an institution of the state); Stage II: 1991–1994 (the formation of a public demand of a legitimate court); Stage III: 1994– 2002 (the formation of theoretical, methodological, organizational, and legal support for the concept of legitimacy of the judiciary in Ukraine); Stage IV: 2002–2010 (an established implementation of the legitimacy of the judiciary as its main feature in legal consciousness); Stage V: 2010–2014 (the period of a total decrease in the level of legitimacy of the judiciary due to manifestations of corruption in the judicial system and the ineffectiveness of judicial protection of human rights and freedoms); Stage VI: 2014–2020 (expansion of the participation of civil society in the processes of formation of the judiciary and supervision of its activities, which significantly increases its legitimacy); Stage VII: 2020 to date. The unanimity of views on approaches to assessing the legitimacy of the judiciary is stated, which provide for the existence of three generally accepted methods: - expert assessment of the legality of functioning of the judiciary, starting from the legality of the creation of judicial bodies to the compliance of the content of court decisions with legislatively established requirements; - expert assessment of the quality of compliance with the organizational support of the judicial process (court administration); - expert assessment of the content of court decisions, their compliance with established judicial practice. The judiciary, as an object of legitimation, is studied in two planes: 1) functional—as an essential manifestation of power and administrative influence and coercion of a separate branch of state power on the processes: regulation of public relations, resolution of legal conflicts, protection of the constitutional principles of state formation and the rights and freedoms of citizens, establishment of legally significant facts and law-making; 2) institutional—a set of state authorities and government institutions covered by the functional load of the implementation of the mission, tasks, and powers of the judiciary. It is proposed to refer to the subjects of legitimation of the judiciary the following: a) judges; b) bodies of judicial government and self-government, as well as officials of the judiciary who are empowered to exercise it, influencing the process of organization of the judiciary without affecting the proceedings themselves; c) citizens of Ukraine, and in some cases, stateless persons and foreigners, in respect of whom the courts resolve legal conflicts, and in respect of whom court decisions are applied; d) civil society institutions that control and monitor the transparency of the judicial system; e) public authorities and authorities of international law, which have an obligation to recognize the jurisdiction of national judges and to enforce court decisions made by the courts of Ukraine (ECHR, other judicial bodies enforcing the decisions of foreign courts). An important role in the process of legitimization of the domestic judicial power of subjects of international law, in particular the ECHR, as well as judicial bodies and bodies of the justice system of foreign affairs, which, in the framework of bilateral relations and within the framework of international treaties, enforce decisions of the courts of Ukraine, is substantiated. The activity of the latter in the enforcement of court decisions made by the courts of Ukraine demonstrates the most the perception and binding nature of such decisions, and therefore, the level of legitimation of the judiciary of Ukraine as a branch of state power that implements international legal personality and the international legal aspect of state sovereignty. It is noted that the conditions for the legitimation of the judiciary constitute an integral system of determinants that affect the quality, adequacy, and completeness of the public perception of the authority and influence of the judiciary, public assessment of the effectiveness of its functioning and recognition, which involves the enforcement of court decisions in society. The conditions for the legitimation of the judiciary are: a) the legality of the procedures for the formation and functioning of the judiciary; b) compliance with the fundamental principles of judicial proceedings and demonstration of such compliance; c) public trust in the institution of court. The following groups of instruments for legitimizing the judiciary are distinguished: (a) organizational and legal; (b) procedural; (c) formal and legal; (d) semantic and symbolic; (e) moral and ethical; (f) social and media. It is stated that the lack of trust in the judiciary and its low performance make it necessary to address the issue of the crisis of legitimacy of the judiciary and delegitimization as a process leading to it. The crisis of the legitimacy of the judiciary is understood as a state in which the judiciary loses public trust, support, and authority, which is expressed through the prism of a number of indicators, among which it is advisable to single out a significant decrease in court filings, a sharp increase in the use of alternative dispute resolution mechanisms, and critically low rates of enforcement of court decisions. Signs of a crisis in the legitimacy of the judiciary at the present stage of its functioning are: - lack of agreement in society with the actions and decisions of the judiciary; - non-recognition by the participants in the judicial process of certain court decisions; - inconsistency of court decisions with the notions of law and justice prevailing in society; - excessive competition in the struggle for judicial power, which shows the lack of coherence of the judicial community in resolving issues of its own functioning, and also quite often leads to various manifestations of unethical behaviour; - the overwhelming passivity of society in processes aimed at the development of the judiciary. It is argued that the crisis of legitimacy in the judiciary may differ in intensity, which may affect the degree of radicality of measures aimed at overcoming it. The slow, ongoing nature of the legitimacy crisis is a sign of its latency, and therefore, can ‘transfer the crisis’ into the usual conditions for the judiciary. It is almost impossible to trace this moment in time. The weak intensity of the crisis of legitimacy also affects the measures taken regarding the organization and functioning of the judiciary. As historical experience shows, the state usually tries (has time for it) to systematically analyse the problems (causes) and develop a set of measures to respond to them. At the same time, the acute and open nature of the crisis of legitimacy determines the radical nature of measures aimed at eliminating the causes of its occurrence. The variable, unstable, flexible nature of the factors of delegitimization of the judiciary is noted, the response to which requires various measures to minimize their negative impact and overcome the existing crisis. It is stated that the main factor to negatively affect the level of trust in the courts in Ukraine is corruption in the judiciary, which has various manifestations: from bribery to nepotism. It is substantiated that the promotion and development of a culture of judicial integrity is a basic, fundamental, and original tool for ensuring public trust in the judiciary, determining its strategic importance relative to other measures implemented to prevent and combat judicial corruption, as well as to ensure the independence of the judiciary. The following strategic directions of overcoming crisis phenomena and ensuring the legitimacy of the judiciary are highlighted: 1) promotion and development of a culture of judicial integrity; 2) development of transparency of the judiciary; 3) formation and development of legal consciousness and legal culture in society in general, which require comprehensive implementation within a unified policy of legitimation of the judiciary.uaсудова владасудсуддяправосуддялегітимністьнезалежністьдовіра до судусправедливістькорупціясуддівська етикаjudiciarycourtjudgejusticelegitimacyindependencetrust in the courtcorruptionjudicial ethicsДисертація