Nelipa, DmytroDmytroNelipa2026-02-272026-02-272025-11-10Nelipa, D. (2025). CONTEMPORARY ETHNOPOLITICAL CONFLICTS IN AFRICA AND ASIA: CAUSES, DYNAMICS, AND CONSEQUENCES (A COMPARATIVE ANALYSIS). Politology bulletin(98), 201–215. https://doi.org/10.17721/2415-881x.2025.98.201-21510.17721/2415-881x.2025.98.201-215https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/11610The article offers an in-depth comparative analysis of contemporary ethnopolitical conflicts in Africa and Asia, which remain key loci of global instability and significantly shape political architectures, humanitarian security, and regional development models. The study systematizes the principal structural, political, economic, and cultural-religious factors that determine the conflict potential of the two continents, including colonial legacies with artificial borders, crises of statehood, unequal access to resources, segmentation of political institutions, and the specific dynamics of ethnic and religious mobilization. The author emphasizes that ethnopolitical tensions rarely emerge in isolation; rather, they arise at the intersection of historical fragmentation, economic marginalization, and external interference, making these conflicts protracted, resilient, and difficult to resolve.The article examines the dynamics of conflict development – from latent tension and symbolic mobilization to open violence, internationalization, and institutionalization of confrontation. The comparative analysis demonstrates that African conflicts are characterized by abrupt, explosive escalations and the predominance of resource- and power-driven factors, whereas Asian conflicts tend to evolve through gradual accumulation of tensions, deep ideological framing, and the systemic influence of major regional powers. On this basis, the author argues that the trajectories of conflicts are shaped not only by structural determinants but also by the specific configurations of political regimes and state capacities to control peripheral territories.Special attention is paid to institutional mechanisms of peaceful settlement. The study evaluates the effectiveness of international missions, regional organizations, power-sharing arrangements, autonomous administrative models, transitional justice instruments, and post-conflict recovery programs. It is emphasized that African models rely heavily on broad external engagement, while Asian approaches prioritize centralized state control and the limitation of outside influence. The article concludes that the effectiveness of peacebuilding depends on the combination of inclusive political reforms, meaningful participation of conflict-affected groups in decision-making, and economic integration of peripheral regions.Стаття присвячена поглибленому порівняльному аналізу сучасних етнополітичних конфліктів в Африці та Азії, які залишаються визначальними осередками глобальної нестабільності та суттєво впливають на політичну архітектуру, гуманітарну безпеку та регіональні моделі розвитку. Систематизовано ключові структурні, політичні, економічні та культурно-релігійні чинники, що детермінують конфліктогенність двох континентів: колоніальну спадщину зі штучними кордонами, кризи державності, нерівномірний доступ до ресурсів, сегментованість політичних інститутів, а також специфіку етнічної та релігійної мобілізації. Підкреслюється, що етнополітичні суперечності рідко виникають ізольовано – вони формуються на перетині історичної фрагментованості, економічної маргіналізації та зовнішнього втручання, що робить конфлікти тривалими, стійкими та важкими для врегулювання.Розкрито динаміку перебігу конфліктів – від латентної напруги та символічної мобілізації до відкритого насильства, інтернаціоналізації та інституціоналізації протистояння. Порівняльний аналіз демонструє, що для Африки характерні різкі, вибухові ескалації та домінування ресурсно-владних факторів, тоді як для Азії – поступове нагромадження напруги, глибока ідеологізація та системний вплив великих держав. На цій основі автором показано, що траєкторії конфліктів визначаються не лише об’єктивними чинниками, а й специфічною конфігурацією політичних режимів та можливостями держав контролювати периферії.Особливу увагу приділено інституційним механізмам мирного врегулювання. Проаналізовано ефективність міжнародних місій, регіональних організацій, угод про розподіл влади, автономних адміністративних моделей, перехідного правосуддя та програм постконфліктного розвитку. Доведено, що африканські моделі спираються на широку залученість зовнішніх акторів, тоді як азійські – на централізований контроль та обмеження зовнішнього впливу. Висновується, що дієвість миробудівництва залежить від поєднання інклюзивних політичних реформ, реальної участі конфліктних груп у прийнятті рішень та економічної інтеграції периферій.ukethnopolitical conflictAfricaAsiamobilizationpeacebuildinginstitutional mechanismscomparative analysisетнополітичний конфліктАфрикаАзіямобілізаціямиробудівництвоінституційні механізмипорівняльний аналізСтаття