Додонов, РоманРоманДодонов2026-03-182026-03-182025-07-02Додонов, Р. (2025). Українознавчий сегмент західної совєтології (за матеріалами Інституту­ з вивчення СРСР у Мюнхені, 1954—1960 рр.). Українознавство, 2(95), 24-46. https://doi.org/10.17721/2413-7065.2(95).2025.331405УДК 94(47+57)"19"10.17721/2413-7065.2(95).2025.331405https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/13449Relevance of the research. The article is devoted to the analysis of materials from the journal Ukrainian Review published by the Institute for the Study of the History and Culture of the USSR in Munich. The journal was published in the second half of the 1950s, during the formation of a bipolar world and the Cold War, when, after the death of Joseph Stalin, Nikita Khrushchev continued the strategy of Sovietisation of the occupied Eastern European countries. The Western world required knowledge about the state of the peoples on the other side of the Iron Curtain, which gave rise to numerous Sovietology centres and institutes. It was within the framework of Sovietology that Ukrainian studies developed at that time as its specific historical form. The purpose of this article is to highlight the Ukrainian studies segment of Sovietology and to recreate the image of Ukraine presented in the materials of the German Institute for the Study of the History and Culture of the USSR (1954–1960).Conclusions. When assessing the contribution of the Institute for the Study of the History and Culture of the USSR to the development of Ukrainian studies, it is necessary to understand clearly the general function of ideological opposition to the Soviet system for which this institution was created. The results of scientific research by Munich Sovietologists were used by American intelligence and propaganda during the Cold War. The experts of the Munich Institute consciously and purposefully worked to destroy the USSR, bringing closer the moment of the Ukrainian statehood restoration. At the same time, such priorities do not negate the scientific nature of their activities, as American historian Charles O'Connell asserts in his work. Based on an analysis of the biographies of the eight “founding fathers” of the Institute, he concluded that “the initial composition of political opportunists with little scholarly background made it all the easier for the Institute to become the tool of the CIA”. Such a categorical conclusion does not take into account the subsequent personnel dynamics, as a result of which the number of employees at the Munich Institute reached 250, including many prominent scholars. The contribution of leading American Sovietologists who collaborated with the Institute should also be taken into account. Therefore, despite the obvious anti-Soviet orientation of the MIS USSR and the political bias of its staff, the positive contribution of the Institute's scholars to European humanities cannot be denied. Ukrainian studies, as part of Sovietology in the mid-20th century, were an important source of knowledge not only about Ukrainian society but also about the mechanisms of the Soviet empire. Within this discourse, attention was focused on the peculiarities of the national policy of the CPSU and the Soviet government, on the preservation of national identity through language, religion, literature, art, and on exposing historical facts that were banned by Soviet censorship, silenced, or distorted, such as the Holodomor of 1932-1933, Stalin's repressions, deportations, etc. The image of Ukraine that emerges from the pages of the Ukrainian Review captures the achievements and problems of the post-war reconstruction of the Soviet republic and the development of its economy, ideology, and culture. Special attention was paid to the analysis of the industrial development of Soviet Ukraine, demographic, migration and urbanisation processes. It was these studies that contributed to a deeper understanding of the reasons for the further disintegration of the USSR and the establishment of an independent Ukraine. Keywords: Ukrainian Studies, Sovietology, Cold War, Institute for the Study of History and Culture of the USSR in Munich.Актуальність. Стаття присвячена аналізу матеріалів журналу «Український збірник» Інституту з вивчення історії та культури СРСР у Мюнхені. Збірник виходив у другій половині 1950-х років в умовах формування біполярного світу, холодної війни, коли після смерті Й. Сталіна М. Хрущов продовжував стратегію радянізації окупованих країн Східної Європи. Західний світ потребував знань про стан народів по той бік «залізної завіси», що породило численні совєтологічні центри та інститути. Саме в межах совєтології в той час розвивалося українознавство як його конкретно-історична форма. Метою статті є виокремлення українознавчого сегмента совєтології та відтворення образу України, поданого в матеріалах німецького Інституту з вивчення історії та культури СРСР (1954–1960).  Висновки. Оцінюючи внесок Інституту з вивчення історії та культури СРСР у розвиток українознавства, потрібно чітко усвідомлювати загальну функцію ідеологічного протистояння радянській системі, заради якої й було створено цю інституцію. Результатами наукових розвідок мюнхенських совєтологів користувалися в умовах холодної війни американська розвідка та пропаганда. Експерти Мюнхенського інституту свідомо і цілеспрямовано працювали на руйнацію СРСР, наближаючи мить відновлення Української державності. Водночас такі пріоритети не перекреслюють наукового характеру їхньої діяльності, як це стверджує у своїй праці американський історик Ч. О’Конелл. Відштовхуючись від аналізу біографій восьми «батьків-засновників» Інституту, він дійшов висновку, що «початковий склад з політичних кон’юнктурників з невеликим науковим доробком полегшив перетворення Інституту на інструмент ЦРУ». Такий категоричний висновок не враховує подальшої кадрової динаміки, внаслідок якої чисельність співробітників Мюнхенського інституту досягла 250 осіб, серед яких було чимало видатних науковців. Слід враховувати також внесок американських совєтологів першого ешелону, які співпрацювали з Інститутом. Тому попри очевидну антирадянську спрямованість MІS USSR та політичну заангажованість його кадрів не можна не визнати позитивного внеску науковців Інституту в європейську гуманітаристику. Українознавство як частина совєтології в середині ХХ століття було важливим джерелом знань не лише про українське суспільство, а й про механізми функціонування радянської імперії. В межах цього дискурсу акцентувалась увага на особливостях національної політики КПРС і радянського уряду, на збереженні національної ідентичності через мову, релігію, літературу, мистецтво, на викритті історичних фактів, що заборонялися радянською цензурою, замовчувалися чи викривлювалися, як-от Голодомор 1932–1933 років, сталінські репресії, депортації тощо. Образ України, що постає на сторінках «Українського збірника», фіксує досягнення та проблеми повоєнного відновлення радянської республіки, розвиток її економіки, ідеології, культури. Особлива роль приділялася аналізу промислового розвитку Радянської України, демографічним, міграційним та урбанізаційним процесам. Саме ці дослідження сприяли глибшому розумінню причин подальшої дезінтеграції СРСР та утвердження незалежної України. Ключові слова: українознавство, совєтологія, холодна війна, Інститут з вивчення історії та культури СРСР у Мюнхені.ukСтаття