Маслак, ОлексійОлексійМаслак2026-05-062026-05-062026Маслак, О. (2026). Lessons of the Pereiaslav Agreement for Ukrainian Statehood: Historiography and Ukrainian Studies Analysis. Українознавство(1), 157–172. https://doi.org/10.17721/2413-7065.1(98).2026.34391510.17721/2413-7065.1(98).2026.343915https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/19652The relevance of the research. The importance of the stated problem lies in the fact that the understanding of the Pereiaslav Agreement of 1654 in the context of Ukrainian studies makes it possible not only to clarify the real political and legal status of the Hetmanate in its relations with the Muscovite Tsardom but also to actualize the lessons of the past for preserving modern Ukrainian statehood. Imperial and Soviet interpretations presented Pereiaslav as a “reunification”, while the Ukrainian studies approach emphasizes the protectorate nature of the agreement, which was soon blatantly violated. Under the current conditions of the Russia–Ukraine war, the critical reinterpretation of this event is an essential component of information security, national memory, and the identity of the Ukrainian people. Purpose of the study – to carry out a historiographical and ideological-political analysis of the Pereiaslav Agreement of 1654 through the prism of Ukrainian studies, focusing on the deconstruction of imperial myths and the identification of its lessons for the present. Conclusions. Pereiaslav Agreement was of the nature of a military-political alliance with elements of a protectorate and not a “reunification”, as propagated for decades in imperial and Soviet history. Cossack state entered into relations with Moscow as a subject of international law, seeking to secure protection in the war with Poland, but instead became the victim of systemic violations of agreements and gradual incorporation. It has been proven that the historical experience of 1654 serves as a warning: even a partial loss of sovereign rights inevitably leads to the complete loss of independence. The key factors in preserving statehood are the unity of the political nation, the presence of its own army, and the ability to resist external influences. The history of Pereiaslav convincingly demonstrates that the disunity of elites, the lack of a unified strategic vision, and dependence on external allies weaken the state and make it vulnerable to imperial encroachments. It is emphasized that in the conditions of the modern Russia–Ukraine war, the lessons of the 17th century retain exceptional significance: the struggle takes place not only on the battlefield but also in the sphere of historical memory and the information space. Countering Russian historical myths and falsifications, the critical analysis of sources, and the restoration of a national perspective in interpreting Pereiaslav are necessary conditions for defending historical truth and consolidating the independence of modern Ukraine. Thus, the Pereiaslav Agreement should be regarded not as a symbol of the “unity of peoples” but as a historical lesson about the disastrous consequences of compromises with one’s own sovereignty.Актуальність. Важливість заявленої проблеми полягає у тому, що осмислення Переяславської угоди 1654 року в українознавчому контексті дає можливість не лише з’ясувати реальний політико-правовий статус Гетьманщини у відносинах з Московським царством, а й актуалізувати уроки минулого для збереження сучасної української державності. Імперські та радянські інтерпретації трактували Переяслав як «возз’єднання», тоді як українознавчий підхід наголошує на протекторатному характері угоди, яка невдовзі була грубо порушена. У сучасних умовах російсько-української війни критичне переосмислення цієї події є складовою інформаційної безпеки, національної пам’яті та ідентичності українського народу. Мета дослідження – здійснити історіографічний та ідейно-політичний аналіз Переяславської угоди 1654 року через призму українознавства, зосередивши увагу на деконструкції імперських міфів і визначенні її уроків для сьогодення. Висновки. Переяславська угода мала характер військово-політичного союзу з елементами протекторату, а не «возз’єднання», як це десятиліттями пропагувала імперська та радянська історіографія. Козацька держава вступала у відносини з Москвою як суб’єкт міжнародного права, прагнучи забезпечити собі захист у війні з Польщею, натомість стала жертвою системного порушення домовленостей та поступової інкорпорації. Історичний досвід 1654 р. є пересторогою: навіть часткова втрата суверенних прав неминуче призводить до повної втрати незалежності. Ключовими чинниками збереження державності є єдність політичної нації, наявність власної армії та здатність протидіяти зовнішнім впливам. Історія Переяслава переконливо демонструє, що роз’єднаність еліт, відсутність єдиного стратегічного бачення та залежність від зовнішніх союзників послаблюють державу й роблять її вразливою до імперських зазіхань. В умовах сучасної російсько-української війни уроки XVII ст. зберігають виняткове значення: боротьба відбувається не лише на полі бою, а й у сфері історичної пам’яті та інформаційного простору. Протидія російським історичним міфам і фальсифікаціям, критичний аналіз джерел і відновлення національної перспективи у трактуванні Переяслава є необхідною умовою захисту історичної правди та утвердження незалежності сучасної України. Отже, Переяславська угода має розглядатися не як символ «єдності народів», а як історичний урок про згубні наслідки компромісів із власним суверенітетом.ukПереяславська угода«Березневі статті»українська державністьісторіографіяукраїнознавстворосійсько-українська війнаімперські міфинаціональна пам’ятьPereiaslav AgreementMarch ArticlesUkrainian statehoodhistoriographyUkrainian studiesRussian–Ukrainian warimperial mythsnational memoryСтаття