Shumeiko, ZoiaZoiaShumeiko2026-02-272026-02-272025-11-10Shumeiko, Z. (2025). RELATIONS BETWEEN THE GOVERNMENT AND THE PARLIAMENTARY OPPOSITION (2019-2021). Politology bulletin(98), 305–318. https://doi.org/10.17721/2415-881x.2025.98.305-31810.17721/2415-881x.2025.98.305-318https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/11617The article examines the relations between the government and the parliamentary opposition in Ukraine in 2019-2021, when, for the first time in the country’s history, a single-party majority was formed in parliament. The victory of the political party Sluha Narodu (Servant of the People) and the formation of a new government created a new political configuration. This configuration enabled rapid decision-making and consolidation of power, but at the same time introduced significant changes in the control functions of the opposition.The author emphasises that the absence of a clearly defined legal status for the opposition in Ukraine emerged as one of the key factors behind the imbalance of power. During this period, the opposition factions of the political party European Solidarity, the political party Batkivshchyna, the political party Holos, and the political party Opposition Platform – For Life in the Verkhovna Rada of the ninth convocation lacked sufficient instruments for exercising parliamentary oversight. The right to submit parliamentary inquiries and quotas in committee leadership proved insufficient. This situation reduced the effectiveness of the system of checks and balances and fuelled public debates on the risks of «democratic monopolism».Particular attention is devoted to the key political conflicts of 2019-2021, including the constitutional crisis of 2020, the resignation of Prime Minister O. Honcharuk’s government, and confrontations with the opposition. These developments exposed the weaknesses of the institutional architecture of Ukrainian parliamentarism. A comparative analysis of European democracies demonstrates that the effectiveness of the opposition is possible only through its institutionalisation – the enshrinement of rights and guarantees in the constitutional and legal framework, alongside the creation of mechanisms for participation in parliamentary life.It is concluded that the relations between the government and the parliamentary opposition in 2019-2021 became a distinctive expression of Ukrainian democracy. They highlighted the potential for swift reforms while simultaneously revealing the vulnerabilities of the political system. To strengthen democratic resilience, it is essential to adopt a law on the parliamentary opposition, ensure its guaranteed role within parliamentary structures, and foster a culture of constructive interaction between majority and minority actors.Стаття присвячена аналізу взаємовідносин між урядом та парламентською опозицією в Україні у 2019-2021 рр., коли в результаті виборів вперше в історії незалежної держави була сформована парламентська монобільшість. Перемога політичної партії «Слуга народу» та формування нового уряду створили нову політичну конфігурацію. Така конфігурація забезпечила швидке ухвалення рішень і консолідацію влади, але водночас спричинила внесення змін в контрольні функції опозиції.З’ясовано, що відсутність чітко визначеного правового статусу опозиції в Україні виявилася одним із ключових чинників дисбалансу влади. У цей період опозиційні фракції політичної партії «Європейська солідарність», політичної партії Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» у Верховній Раді України дев’ятого скликання, Політичної Партії «Голос» у Верховній Раді України дев’ятого скликання, політичної партії «Опозиційна платформа – За життя» у Верховній Раді України дев’ятого скликання не мали достатніх інструментів для здійснення парламентського контролю, а право на депутатський запит, квоти у керівництві комітетів виявилися недостатніми. Така ситуація зумовила зниження ефективності системи стримувань і противаг, а також породила суспільні дискусії щодо ризиків «демократичного монополізму».Особливу увагу приділено ключовим політичним конфліктам 2019-2021 рр., зокрема конституційній кризі 2020 р., відставці уряду О. Гончарука, протистоянню з опозицією. Ці події виявили слабкість інституційної архітектури українського парламентаризму. Порівняльний аналіз європейських демократій показує, що ефективність опозиції можлива лише за умови її інституалізації – закріплення прав і гарантій у конституційно-правовому полі та створення механізмів участі в парламентському житті. Узагальнено, що взаємовідносини уряду й парламентської опозиції у 2019-2021 рр. стали своєрідним виразником української демократії. Вони засвідчили потенціал швидких реформ, але водночас виявили вразливості політичної системи. Для зміцнення демократичної стійкості необхідним є прийняття закону про парламентську опозицію, забезпечення її гарантованої ролі у парламентських структурах і формування культури конструктивної взаємодії між більшістю та меншістю.ukgovernmentparliamentary oppositionsingle-party majoritydemocracyparliamentary oversightpolitical balanceслова: урядпарламентська опозиціямонобільшістьдемократіяпарламентський контрольполітичний балансСтаття