Гриценко, СвітланаСвітланаГриценкоМединська, НаталіяНаталіяМединська2026-04-202026-04-202023-03-31Гриценко, С., Мединська, Н. (2023). МОВА VS ІДЕОЛОГІЯ В УКРАЇНІ XVI-XVII СТ.. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Literary Studies. Linguistics. Folklore Studies(1), 46–52. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2023.33.0710.17721/1728-2659.2023.33.07https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/16606Період XVI–XVII ст. – час найбільшої інтенсивності в Україні реформаційних рухів, які були як сприйняті із Заходу і частково зі Сходу, так і витворені на питомій основі. Реформаційні рухи в кожній країні набували свого специфічного змісту. В Україні сформувався такий тип суспільного руху, який був властивий "північному Ренесансові", і така культура, яка виникла на цій основі: відродження середньовічної ментальності в поєднанні із засвоєнням деяких здобутків Ренесансу і Реформації із новими, специфічними бароковими явищами, які виникли як на ґрунті окресленого синтезу, так і цілком новими. Цей складний період розвитку України О. Зілинський характеризує як добу найбільшого вимирання матеріальної субстанції нації і в той самий час як добу першої синтези її духовних сил. Окремі представники української аристократії докладали титанічних зусиль для розбудови української мови і культури, для розвою освіти та організації книгописних осередків та організації книгодрукування на теренах України. Мовна строкатість України XVI–XVII ст. вражає і засвідчує про толерантність народу. Поширення набули українська (руська), церковнослов’янська (слов’янська), грецька, латинська, гебрайська та ідиш, вірменська, турецька, кипчацько-татарська, польська, німецька, угорська, італійська, французька та ін. Розподіл сфер впливу мов, на думку І. Фаріон, був таким: роль першої скрипки на правах державної і літературної мови посідала польська, на правах мови науки і судочинства – латинська, на правах священної і містичної мови – церковнослов’янська, а народна мова лише торувала дорогу у престижні сфери життя. Провідною тенденцією української літературно-писемної мови XVI ст. стало утвердження її на народній основі; до сер. XVI ст. книжна українська мова потіснила слов’яноруську навіть у жанрі конфесійної літератури. Межі і сфери функціонування багатьох мов були зумовлені низкою чинників, серед яких найвагоміший – конфесійний. Перед українцем XVI-XVII ст. стояв складний вибір: яку з відомих йому мов ужити. Цей вибір зумовлюють юридичні, політичні, історичні, етнічні та інші чинники. Мовне питання перестає бути суто лінгвіcтичним питанням, а стає питанням політичним, соціальним і культурним. * Автори статті є головним редактором та членом редакційної колегії «Вісника Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика», тому не брали участі у рецензуванні та прийнятті рішення щодо публікації цієї статті.The period of the 16th–17th c. is time of the largest intensity of reforming movements in Ukraine, which were both perceived from West and partially from East and also created on native basic. Reforming movements in every country contained their specific content. Special kind of social movement, specific to "north Renaissance" has formed in Ukraine and related culture was born. It contains revival of medieval mentality merged with adoption of several achievements of Renaissance and Reformation with new specific Baroque phenomenons, raised both from outlined synthesis and completely new. This difficult period of development of Ukraine is characterized by O. Zilinskiy as epoch of the largest dying of material substation of nation, but the epoch of the first synthesis of it’s spiritual forces. It’s discovered, that several representatives of Ukrainian nobility paid great efforts in order to develop Ukrainian language, culture, education and organization of publishing of books on Ukrainian territory. Language divercity in Ukraine in 16th–17th c. impresses and witnesses tolerance of nation. Ukrainian (Rusin), Church Slavic (Slavic), Greek, Latin, Jewish, Armenian, Turkish, Kipchak-Tatarian, Polish, German, Hungary, Italian, French languages were widely spreaded. I. Farion considers, that distribution of language usage was the next: main role of language of state and literature was played by Polish language, Latin language was used in science and judiciary, Church Slavic as sacrificial and mystic language, and national language was only started it’s way to prestigious areas of life. The main trend of Ukrainian literature language in 16th c. was it’s establishment on vernacular basic; literary Ukrainian language until the middle of 16th c. even squeezed Slavic language in genre of confessional literature. The limits and spheres of functioning of many languages were forced by bunch of factors, and the most important of them was confessional. A Ukrainian in 16th–17th c. has the difficult choice: which of familiar to him languages to use. This choice was defined by juridical, political, historical, ethnic and other factors. The language issue ceases to be a purely linguistic issue and becomes a political, social and cultural one. * The authors of the article are the Chief Editor and the member of the editorial board of the "Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Literary studies. Linguistics. Folklore Studies", and therefore they do not participate in the review and decision-making process regarding the publication of this article.uklanguage situationlanguage policyideologygenre specificityliterary / state / vernacular / native languageideological / social / language stereotypesмовна ситуаціямовна політикаідеологіяжанрова специфікалітературна / державна / народна / рідна моваідеологічні / соціальні / мовні стереотипиСтаття