Микола ПогорецькийСтаренький, ОлександрОлександрСтаренький2025-10-282025-10-282018Погорецький М. А., Старенький О. С. Негласні слідчі (розшукові) дії як засоби отримання доказів: окремі проблемні питання. Право України. 2018. № 8. С. 85-106.УДК 343.14+343.132https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/8329За результатами проведеного аналізу матеріалів слідчо-судової практики зазначається, що лише до 5 % результатів негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НСРД) використовуються як докази у кримінальному провадженні, а в окремих областях України цей показник ледве сягає 3 %. Робиться висновок, що однією з причин низького рівня використання результатів НСРД у кримінальному процесуальному доказуванні є недосконалість процесуальної форми окремих негласних засобів отримання доказів у кримінальному провадженні і, зокрема, таких НСРД, як накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, моніторинг банківських рахунків, проведення яких у правозастосовній діяльності викликає найбільше труднощів. Метою статті є визначення проблемних питань процесуальної форми накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, моніторингу банківських рахунків як засобів отримання доказів у кримінальному провадженні. Обґрунтовується, що положення статей 261 та 262 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) передбачають процесуальний порядок проведення однієї НСРД – накладення арешту на кореспонденцію. Зазначається, що мета застосування цього негласного засобу – отримання доказів – може бути досягнута лише у разі послідовного здійснення арешту, огляду, а у разі потреби, виїмки кореспонденції, що у своїй єдності становлять етапи проведення відповідної НСРД, процесуальний порядок вчинення якої закріплено у кількох статтях КПК України. Доводиться, що якщо у матеріалах кримінального провадження містяться достатні підстави вважати, що поштово-телеграфна кореспонденція, яка має значення для досудового розслідування, буде передаватися певною особою через оператора поштового зв’язку, то перед проведенням накладення арешту на цю кореспонденцію з метою встановлення відділення зв’язку, яке буде використовуватися особою, потрібно здійснювати відеоконтроль за цією особою. Звертається увага на те, що ідентифікаційна телекомунікаційна картка, яка використовується для ідентифікації кінцевого обладнання абонента в телекомунікаційній мережі (SIM-картка, USIM-картка, R-UIM-картка тощо), не дає можливості ідентифікувати абонента – фізичну особу, яка користується такою карткою, адже на сьогодні законодавча вимога щодо укладення письмового договору про надання послуг рухомого (мобільного) зв’язку в Україні відсутня. Вказується, що така картка є змінюваною, а користуватися кінцевим обладнанням може не лише особа, щодо якої проводиться НСРД, а й інші особи, члени сім’ї, друзі, знайомі та ін. Тому надати відомості, які б унікально ідентифікували абонента, а не кінцеве обладнання, яке ним використовується, як свідчать результати проведеного аналізу матеріалів практики, є фактично неможливим. Пропонується перше речення ч. 4 ст. 263 КПК України викласти у такій редакції: “Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж покладається на уповноважені підрозділи органів Національної поліції, Державного бюро розслідувань, органи безпеки та Національного антикорупційного бюро України”. Вказується на потребу уточнення належності банківських рахунків, що підлягають моніторингу, особі, яка вчинює злочинні дії з їх використанням. Пропонується уточнити положення ч. 1 ст. 2691 КПК України, надавши повноваження із застосування моніторингу банківських рахунків у кримінальному провадженні слідчим (детективам) та прокурорам будь-яких органів досудового розслідування й прокуратури.According to the findings of the analysis of the investigative and court practice materials, the authors note that merely up to 5% of the results of covert investigative (detective) actions (hereinafter - CIDA) are used as evidence in the criminal process, and in some oblasts of Ukraine this figure barely reaches 3%. The authors conclude that one of the reasons for the low rate of CIDA results use as proof in the criminal process is the imperfection seen in the procedural form of certain covert means of obtaining evidence in criminal proceedings and, particularly, such CIDA as detention of correspondence, obtaining of information from transport telecommunication networks and monitoring of bank accounts which evoke the largest difficulties in the law application activities. The purpose of the study is to identify the challenging issues inherent in the procedural form of detention of correspondence, obtaining of information from transport telecommunication networks and monitoring of bank accounts as a means of obtaining evidence in the criminal process. The authors demonstrate that the provisions of Articles 261 and 262 of the Ukrainian Code of Criminal Procedure (hereinafter – the CCrP of Ukraine) prescribe the procedural arrangements for one CIDA – detention of correspondence. It is noted that the purpose for which this covert means is used– obtaining of evidence – may be achieved only by consistently making the detention, inspection, and if necessary – by seizure of correspondence, all of them in their entirety being the stages of making a relevant CIDA, the procedural arrangements for which are enshrined in several articles of the CCrP of Ukraine. The article proves that if criminal case materials contain sufficient grounds to believe that postal and telegraphic correspondence important for pre-trial investigation will be transferred by a certain person via a postal operator, before making the detention of such correspondence video monitoring of this person should be held with the aim of establishing a post office which will be used by the person. It is emphasized that the identification telecommunication card used to identify a subscriber’s terminal equipment in the telecommunications network (SIM-card, USIM-card, R-UIM-card, etc.), does not allow to identify a subscriber – a person using such a card, since today in Ukraine there is no legislative requirement to sign a written contract of mobile communication services. The article indicates that such a card may be changed and the terminal equipment may be used not only by the person regarding whom CIDA are made, but also by other persons, family members, friends, acquaintances, etc. Thus, as can be seen from the results of the practice materials analysis, it is virtually impossible to provide the data which would uniquely identify the subscriber and not the terminal equipment used by him/her. The authors suggest that the first sentence of Part 4, Article 263 of the CCrP of Ukraine be set forth as follows: “Obtaining of information from transport telecommunication networks shall be within the responsibility of the authorized units of the bodies of the National Police, the State Bureau of Investigation, security agencies and the National AntiCorruption Bureau of Ukraine”. The authors note the need for appropriate verification whether the bank accounts subject to monitoring are really held by a person who commits criminal acts using such accounts. The authors suggest making more specific the provisions of Part 1, Article 2691 of the CCrP of Ukraine and authorizing investigators (detectives) and prosecutors of any pre-trial investigation and prosecution bodies to monitor bank accounts within criminal proceedings.ukнегласні слідчі (розшукові) діїзасоби отримання доказівкримінальне процесуальне доказуваннямоніторинг банківських рахунківзняття інформації з транспортних телекомунікаційних мережнакладення арешту на кореспонденціюcover investigative (detective) actionsmeans of obtaining evidenceproof in the criminal processmonitoring of bank accountsobtaining of information from transport telecommunication networksdetention of correspondenceСтаття