Василенко, ВадимВадимВасиленко2026-03-202026-03-202024-11Василенко, В. (2024). Зустріч двох Україн: літературний Київ кінця 1941 року (історико-культурний контекст). Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, (2 (36)), 16-24. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2024.36.03УДК 82+061:82(477-25)"1941"10.17721/1728-2659.2024.36.03https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/13626Background. The paper examines attempts to intensify Ukrainian literary life in Kyiv during the first months of the German occupation (October – December 1941), in particular, it traces the activities of the Kyiv Union of Ukrainian Writers and literary supplements to the "Ukrainian Word", which were called "Literature and Art" and "Timpani". Methods. The article used bibliographical (study of documents on the history of Ukrainian literature and the press at the end of 1941), contextual (taking into account the current perception of cultural events of that time, stories of people, some texts) and structural analysis of literary, artistic, critical and journalistic materials. Results. The main trends in the Kyiv literary process of that time are determined, and the principles of the editorial policy of the four numbers of the Kyiv "Timpani", published in November – December 1941 under the editorship of Olena Teliha, their thematic and problematic structure and artistic content are characterized. First of all, the policy articles of Olena Teliha and her ideological supporters (historian Oleh Lashchenko, publicist Oleh Shtul (Zhdanovych), etc.), marked be powerful state inspirations and a tendency towards rapprochement of literary and ideological discourses, are analyzed. Attention is draw to the revaluation by the authors of "Timpani" of Soviet literature policy, in particular, the work of cult figures of the Ukrainian 1920s (Mykola Khvylovy, Dmytro Falkivsky, Hryhoriy Kosynka, etc.). The ideological bias and political dogmatism in the approach of the authors of "Timpani" to the events, figures and texts of the 1920s is pointed out. It is noted that the basis of the editorial policy of "Timpani" was the desire to create a new type of nationalist literature through the internal interaction of art and ideology in the political and artistic-aesthetic spheres. The analysis involved artistic and literary-critical texts, as well as letters, diaries of contemporaries, shedding light on the sociocultural, historical, creative organizational contexts of that time. Conclusions. The short-term publication of the "Ukrainian Word" with the supplements "Literature and Art" and "Timpani", as well as the short-term activities of the Union of Ukrainians Writers and the Literary Club, were important for the activation of the Ukrainian literary process during the war and occupation, and the publications themselves reflected the main trends of literary politics at the end of 1941 (in particular, an attempts to create a new type of nationalists literature through the interaction of mainland of ideas and views formed in interwar emigration). Moreover, the mentioned literary publications were the only ones around which the cultural and creative forces of Kyiv were concentrated at that time, and after liquidation of these publications and the execution of their editors until the end of the German occupation (November 1943) literary life in Kyiv actually stopped (although it continued in other forms in Kharkiv and Lviv). In general, both by the fact of their own appearance and by their content – as symbolic acts of resistance – they shoved that in the conditions of military occupation reality, culture cannot be aloof from the main socio-political process and that it plays an important meaning-creating role.Вступ. Розглянуто спроби активізації українського літературного життя в Києві перших місяців німецької окупації (жовтень – грудень 1941 р.), зокрема простежено діяльність київської Спілки українських письменників і літературних додатків до "Українського слова" під назвами "Література і мистецтво" та "Літаври". Методи. Використано бібліографічний (вивчення документів із історії української літератури і преси кінця 1941 р.), контекстуальний (з урахуванням нинішнього сприйняття тогочасних культурних подій, історій лю-дей, деяких текстів) і структурний аналізи літературно-художнього, критичного й публіцистичного матеріалів. Результати. Визначено основні тенденції в київському літературному процесі того часу, а також охара-ктеризовано принципи редакційної політики чотирьох чисел київських "Літаврів", що вийшли в листопаді – на початку грудня 1941 р. за редакцією Олени Теліги, їхні тематично-проблемну структуру й художній зміст. Пере-дусім проаналізовано програмові статті Олени Теліги та її ідейних однодумців (історика Олега Лащенка, публіциста Олега Штуля (Ждановича) та ін.), позначені потужними державницькими інспіраціями і тенденцією до зближення національного й ідеологічного дискурсів. Звернено увагу на переоцінку авторами "Літаврів" радянсь-кої літературної політики, зокрема творчості культових постатей українських 1920-х (Миколи Хвильового, Дмитра Фальківського, Григорія Косинки й ін.). Вказано на ідеологічну тенденційність і політичний догматизм у підході авторів "Літаврів" до подій, постатей і текстів 1920-х рр. Зазначено, що в основі редакційної політики "Літаврів" було прагнення створити новий тип націоналістичної літератури через внутрішню взаємодію мис-тецтва й ідеології в політичній і художньо-естетичній сферах. До аналізу залучено художні й літературно-критичні тексти, а також листи, спогади, щоденники сучасників, які проливають світло на соціокультурний, історичний, творчо-організаційний контексти того часу. Висновки. Недовгочасний вихід "Українського слова" з додатками "Література і мистецтво" та "Літав-ри", як і короткотривала діяльність Спілки українських письменників і Літературного клубу, мали важливе зна-чення для активізації українського літературного процесу в період війни й окупації, а самі видання відобразили основні тенденції літературної політики кінця 1941 р. (зокрема спробу витворення нового типу націоналістич-ної літератури через взаємодію материкових і еміграційних авторів і перенесення на материковий ґрунт ідей і поглядів, що сформувалися в міжвоєнній еміграції). Згадані літературно-мистецькі видання були єдиними, на-вколо яких концентрувалися культурно-творчі сили Києва того часу, а після їхньої ліквідації і страти їх редак-цій до кінця німецької окупації (листопад 1943 р.) літературне життя в Києві фактично зупинилося (хоча в дещо інших формах продовжилося в Харкові та Львові). Загалом і фактом власної появи, і змістовим наповненням – як символічні акти спротиву – вони засвідчили, що в умовах воєнно-окупаційної реальності культура не може бути осторонь від основних суспільно-політичних процесів і що вона відіграє в них важливу смислотворчу роль.ukлітературний процесідеологіяокупаціянаціоналізмКиївliterary processideologyoccupationnationalismKyivСтаття