Ткаченко, ТетянаТетянаТкаченко2026-06-252026-06-252023Ткаченко, Т. (2023). Theatrical discourse of the end of the late 19th and early 20th centuries: I. Franko – L. Staryczka-Chernyaxivska – M. Voronyj. Літературознавчі студії, 2(65), 167–180. https://doi.org/10.17721/2520-6346.2(65).167-18010.17721/2520-6346.2(65).167-180https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/25114Theater is one of the most popular types of art. The article highlights the main concepts of the Ukrainian stage phenomenon, the research of which was started by artists and social and cultural figures who acted as spiritual luminaries. In the thorough studies of I. Franko, the theoretical and critical works of M. Voronoi and the essayist L. Starytska-Chernyakhivska emphasizes there are diachronic and synchronic dimensions of the progress of the national theater, the factors of development, reasons for stagnation and prospects. Therefore, the work reveales the specificity of texts of various genres and content, which carefully analyzes with the selection of semantic dominants that express the idiostyle of the authors. It proves that all works are united primarily by the relevance of the problem, because a spectacular action can educate, teach, encourage or, on the contrary, cause degradation, turning individuals into a faceless limited mass. The theater is a representative of a nation capable of developing, combining the original and the borrowed, transforming it into its own format, so that Ukraine and Ukrainians remain equal subjects of Europe and the world.Театр є одним із найпопулярніших різновидів мистецтва. У статті висвітлено чільні концепти українського сценічного феномена, дослідження котрого було розпочато митцями та громадсько-культурними діячами, які виступили духовими світочами. У ґрунтовних студіях І. Франка, теоретико- критичних працях М. Вороного й есеїстиці Л. Старицької-Черняхівської наявний діахронічний та синхронічний виміри поступу національного театру, підкреслено чинники розвитку, причини стагнації та перспективи. Тож у праці виявлено специфіку різножанрових та змістовно розмаїтих текстів, які ретельно проаналізовано з виокремленням смислових домінант, котрі увиразнюють ідіостиль авторів. Доведено, що всі праці об'єднує насамперед актуальність проблеми, адже видовищне дійство може виховувати, навчати, спонукати чи, навпаки, зумовлювати деградацію, перетворюючи індивідів на безлику обмежену масу. Театр є репрезентантом нації, здатної розвиватись, поєднуючи питоме і запозичене, трансформуючи у власний формат, аби Україна та українці залишались рівноправними суб'єктами Європи та світу.uktheatersketchessaycritiquedramareflectionтеатрнарисесейкритикадраматургіярефлексіяСтаття