Зубар Петро МаксимовичШевченко, Вікторія Едуардівна2025-06-042025-06-042025-06-03Зубар П. М. Феномен соціально-комунікаційного явища «вірусний контент» у період світової пандемії (на матеріалах української блогосфери 2020–2023 рр.) : дис. … доктора філософії : 061 Журналістика / Зубар Петро Максимович ; наук. кер. В. Е. Шевченко. Київ, 2025. 200 с.УДК 070:[32.019.5:316.77:004.774.6-021.191:616-036.21(477)](043.3)https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/6628Пандемія COVID-19 стала безпрецедентним глобальним викликом, спричинивши не лише медичну, а й соціально-комунікаційну кризу. Дисертаційне дослідження присвячене феномену соціально-комунікаційного явища поширення вірусного контенту під час глобальної епідемії. У роботі розглянуто теоретичні засади концепції «вірусів розуму», яка розглядає поширення одиниць культурної інформації за метафоричною аналогією до біологічних вірусів. Така система поглядів дозволяє краще зрозуміти механізми «зараження» свідомості людей певними ідеями та переконаннями через комунікаційні канали. Концепція «вірусів розуму» лежить в основі низки похідних термінів: мем, медіавірус, вірусний контент, вірусний дискурс та інших. У дисертації продемонстрована еволюція відповідної терміносистеми, поглядів на чинники, що сприяють віральності контенту та його трансформаціям у процесі поширення. Дослідження сфокусоване передусім на проявах поширення деструктивного вірусного контенту під час пандемії як прояву інфодемії — безпрецедентного за масштабами поширення недостовірної інформації про хворобу, що супроводжує глобальні епідемії, зокрема коронавірусну. Вказано, як страх та невизначеність, характерні для періоду пандемії, сприяли швидкому розповсюдженню чуток, теорій змови та маніпулятивних наративів. Дослідження демонструє, що інфодемія є характерною ознакою епохи постправди, коли обʼєктивні факти не мають визначального впливу на формування громадської думки та поступаються емоціям та особистим переконанням. У таких умовах деструктивні наративи знаходять сприятливе середовище для поширення, а традиційні джерела інформації втрачають довіру аудиторії. Активісти антивакцинних рухів скористалися нагодою та використали платформи соціальних медіа для формування власних онлайн-спільнот. Якщо до пандемії COVID-19 рухи проти щеплень перебували переважно на маргінесі, то під час неї вони почали активно інституціоналізуватися. В умовах зростання довіри до соціальних медіа як джерела інформації про здоровʼя разом із збільшенням часу онлайн, спричиненим глобальним локдауном, антивакцинні активісти спромоглися скористатися ефектом «ехокамер», всередині яких користувачі посилювали свої упередження та недовіру до системи громадського здоровʼя. В Україні початок пандемії збігся у часі зі стрімкою популяризацією платформи YouTube, чим скористалися блогери COVID-дисиденти. У роботі детально досліджено прояви інфодемії в українській блогосфері у 2020-2023 рр., зокрема проаналізовано коронаскептичний контент. Комуніканти заперечували серйозність хвороби, спекулювали на темі її походження, підважували ефективність протиепідемічних заходів та закликали відмовитися від щеплення. У комплексі це сформувало загрозу для суспільного здоров’я у багатьох країнах. До того ж початок повномасштабного російського вторгнення в Україну поглибив комунікаційну кризу, повʼязану з пандемією, та спричинив трансформацію вірусного контенту та коронаскептичного дискурсу загалом. Блогери, що його формують, зосередили свою увагу на нових реаліях, зокрема мобілізації та інших явищах, спричинених війною, використовуючи схожі або ідентичні прийоми та дискурсивні стратегії. Дослідження пропонує погляд на вирішення наукової проблеми комплексного аналізу соціально-комунікаційних процесів, що супроводжують поширення деструктивного вірусного контенту під час глобальних епідемій. Його обʼєктом є вірусний контент, створюваний та поширюваний під час пандемії в українській блогосфері, а предметом — складники такого контенту, зокрема деструктивного характеру: прояви дезінформації, маніпуляцій та конспірології, повʼязані з громадським здоровʼям. Мета дисертаційного дослідження полягає в окресленні феномена вірусного контенту в період світової пандемії як соціально-комунікаційного явища. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення низки завдань: 1. окреслення теоретичної бази дослідження та систематизації наукових поглядів на поняття, повʼязані з вірусним контентом; 2. визначення особливостей поширення такого контенту під час глобальних пандемій; 3. систематизації наявних методологічних підходів до дослідження інфодемічного вірусного контенту, а також міждисциплінарних поглядів науковців на стратегії протидії його поширенню; 4. оцінці ролі соціальних медіа, зокрема блогосфери, у поширенні вірусного контенту деструктивного характеру під час пандемії; 5. виокремлення критеріїв для класифікації комунікантів, які долучилися до формування коронаскептичного дискурсу в Україні; 6. обґрунтування критеріальної бази для відбору релевантних публікацій із деструктивним вірусним контентом; 7. виявлення провідних дискурсивних стратегій, використаних в рамках дезінформаційної кампанії, повʼязаної з COVID-19. Хронологічні межі дослідження охоплюють період пандемії COVID-19 та півроку після її офіційного завершення та включають 2020–2023 рр. Емпірична база дослідження охоплює відео YouTube-блогерів, які систематично продукували коронаскептичний контент під час пандемії COVID-19, та публікації, присвячені вивченню та протидії поширенню деструктивних інформаційних вірусів у спеціалізованих медіа. У роботі використана низка як загальнонаукових, так і специфічних для соціальнокомунікаційних досліджень методів. Для збирання даних використано біографічний метод, метод наукового спостереження та моніторинг. Завдяки ним здійснене діахронічне дослідження змін тематичної спрямованості вірусного контенту у перебігу дезінформаційної кампанії під час пандемії COVID-19 в Україні. Моніторинг медіа та аудиторії сприяв відстеженню появи нових та блокування попередніх майданчиків комунікації, контент яких потрапив до емпіричної бази дисертаційного дослідження, а також визначенню провідних комунікантів, що поширювали контент деструктивного характеру в період коронавірусної епідемії. Біографічний аналіз дав змогу зібрати свідчення щодо історій діячів, що формують коронаскептичний дискурс в Україні, та визначити характер інституційних звʼязків між ними. Методами аналізу даних стали контент-аналіз, метод класифікації, метод групування, лінгвістична теорія аргументації та дискурс-аналіз. За допомогою першого були досліджені тексти та інші комунікаційні матеріали у публікаціях українських коронаскептиків. Одиницями кодування виступили текстові дані, за допомогою яких можливо визначити ключові теми, категорії або патерни, що виникають у дискурсі, який формують ці комуніканти. Крім того було встановлено частотність вживання характерних слів та словосполучень для дослідження специфічного понятійного апарату, використовуваного для формування деструктивного дискурсу. Застосування методу дискурс-аналізу, який став ключовим для дослідження, дало змогу визначити основні практики та стратегії, за допомогою яких відтворюється коронаскептичний дискурс. За допомогою цього методу також простежено зміни, яких цей дискурс зазнав після початку повномасштабного російського вторгнення. Наукова новизна одержаних результатів полягає у формуванні принципово нового підходу до розуміння поширення вірусного контенту як одного з проявів інфодемії. У роботі детальне вивчення метафоричної концепції небіологічних «вірусів» з акцентом на соціально-комунікаційному аспекті їхнього поширення. У результаті проведеного дослідження вперше детально вивчена дезінформаційна кампанія, повʼязана зі сферою громадського здоровʼя на конкретному прикладі пандемії COVID-19, та визначені основні дискурсивні стратегії, що використовуються в процесі поширення вірусного контенту деструктивного характеру. Завдяки пропонованому дослідженню подальшого розвитку набули теоретичні засади медіадосліджень та суміжних галузей, пов’язаних з маніпуляціями, медіавірусами та інфодемічними процесами. Крім того, удосконалено розуміння ролі соціальних медіа, зокрема блогосфери, у поширенні вірусного контенту. У роботі систематизовано специфічний понятійний апарат, повʼязаний з коронаскептичним дискурсом в Україні. Зокрема виокремлена специфічна лексика, що використовується для формування деструктивних наративів. Отримані результати дослідження мають важливе практичне значення, адже вони сприятимуть поглибленню розуміння соціально-комунікаційних процесів, що відбуваються в кризових умовах пандемії, можуть стати основою для розроблення ефективних комунікаційних політик і практик державними органами, медіа та іншими зацікавленими сторонами. Напрацювання, створені в результаті цієї роботи, є перспективними для використання під час тренінгів, навчальних курсів, освітніх заходів, присвячених тематиці медіаграмотності та протидії маніпуляціям та дезінформації.The COVID-19 pandemic has posed an unparalleled global challenge, resulting in both a medical and a social-communicative crisis. This dissertation is focused on the social and communicative aspects of viral content dissemination during the pandemic. It explores the theory behind "memes", which describes how cultural information spreads in a way similar to biological viruses. This perspective enhances our understanding of how certain ideas and beliefs "contagiously" influence people's consciousness through communication channels. The concept of "viruses of the mind" encompasses terms like meme, media virus, viral content, and viral discourse. This dissertation traces the evolution of these terms and examines the factors affecting content virality and its transformation during rapid dissemination. This study primarily investigates the spread of harmful viral content during the pandemic. It focuses on the phenomenon of the infodemic, which refers to the rapid increase in false information about the disease during global epidemics, particularly COVID-19. The research shows how fear and uncertainty during the pandemic fueled the rapid propagation of rumors, conspiracy theories, and manipulative narratives. Research indicates that the phenomena of infodemics characterize the post-truth era, where objective facts struggle to influence public opinion, overshadowed by emotions and personal beliefs. This environment allows destructive narratives to thrive, eroding trust in traditional information sources. Activists of the anti-vaccine movements capitalized on this by leveraging social media to build their own online communities. Prior to the COVID-19 pandemic, 8 such movements were largely marginal, but they gained traction during the pandemic as they began to institutionalize. With global lockdowns increasing online engagement and trust in social media for health information, anti-vaccine activists effectively utilized the "echo chamber" effect, where users reinforced their beliefs and skepticism towards the public health system. This research addresses the scientific challenge of analyzing social and communicative processes linked to spreading harmful viral content during global epidemics. It examines viral content generated and shared in the Ukrainian blogosphere during the pandemic, specifically focusing on destructive elements such as disinformation, manipulation, and conspiracy theories concerning public health. The aim is to analyze viral content as a social and communicative phenomenon during the global pandemic. This involves several tasks: 1. establishing a theoretical framework and categorizing concepts related to viral content; 2. examining the characteristics of its spread during pandemics; 3. organizing existing methodological approaches to studying infodemic viral content and interdisciplinary perspectives on countering its spread; 4. assessing the role of social media, especially blogs, in disseminating harmful viral content; 5. identifying criteria for classifying communicators shaping coronasceptic discourse in Ukraine; 6. developing a criteria base for selecting relevant publications containing destructive viral content; 7. revealing key discursive strategies employed in the COVID-19 misinformation campaign. The study spans the COVID-19 pandemic and six months post-pandemic, covering the years 2020–2023. It is grounded in videos from YouTube bloggers who consistently produced coronavirus-skeptical content, along with publications focused on countering misinformation in specialized media. The research employs various general scientific and specific social communication methods, primarily utilizing biographical analysis, scientific observation, and media monitoring. These approaches facilitate a diachronic examination of the shifting themes in viral content and the progression of disinformation campaigns during the pandemic in Ukraine. The study also tracks the emergence of new communication platforms and the blocking of previous ones included in the research. Media monitoring facilitated the identification of key bloggers who propagated harmful information. Biographical analysis, in turn, collected testimonials from communicators influencing the coronavirus-skeptical discourse in Ukraine and clarified the institutional ties among these actors The data analysis methods included content analysis, classification, grouping, linguistic theory of argumentation, and discourse analysis. Content analysis was employed to examine texts and communications in Ukrainian coronavirus skeptics' publications. Textual data served as coding units, allowing for the identification of key themes, categories, and patterns in their discourse. The frequency of specific words and phrases was also analyzed to understand the conceptual framework behind the destructive discourse. Discourse analysis was central to this research, revealing the primary practices and strategies through which coronavirus skepticism is perpetuated. This method also highlighted the transformations in the discourse following the onset of the full-scale Russian invasion. The scientific novelty of the results obtained lies in the formation of an innovative approach to understanding the spread of viral content as one of the manifestations of infodemic. The work includes a detailed study of the metaphorical concept of non-biological "viruses" with a focus on the socio-communicational aspect of their spread. As a result of the conducted research, a disinformation campaign related to the field of public health has been studied in detail for the first time, using the specific example of the COVID-19 pandemic, and the main discursive strategies utilized in the process of spreading destructive viral content have been identified. As a result of proposed research, the theoretical foundations of media studies and related fields concerning manipulations, media viruses, and infodemic processes have further developed. In addition, the understanding of the role of social media, particularly the blogosphere, in the spread of viral content has been enhanced. The work systematizes the specific conceptual apparatus related to the corona-skeptical discourse in Ukraine. In particular, specific vocabulary used to form destructive narratives has been highlighted. The research findings are crucial for enhancing our understanding of socio-communicational processes during the pandemic crisis. They can serve as a basis for developing effective communication policies by government agencies, media, and other stakeholders. Additionally, these insights hold promise for training sessions, educational courses, and events focused on media literacy and combating manipulation and misinformation.ukВірусний контентвідеоконтентдискурссоціальні медіаманіпуляціясоціальна комунікаціяпропагандамедіанаративмасмедіаконтент-аналізCOVID-19російсько-українська війнаінформаційне середовищефейкглобалізація.viral contentvideo contentdiscoursesocial mediamanipulationsocial communicationpropagandamedia narrativemass mediacontent analysisCOVID-19Russian-Ukrainian warinformation environmentglobalizationfakeДисертація