Сокірко, Олексій ГригоровичОлексій ГригоровичСокірко2026-01-272026-01-272025Сокірко О. Г. Держава та військо Козацького Гетьманату в добу Мілітарної революції (1648 - 1764 рр.) : дис. ... доктора історичних наук : 07.00.01 - історія України. Київ, 2025. 493 с.УДК 94(477)"1648/1764"https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/9953Сокірко О.Г. Держава та військо Козацького Гетьманату в добу Мілітарної революції (1648 — 1764 рр.). — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 — історія України. — Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2025. Дисертація присвячена системному аналізу складових військово-політичного устрою Козацького Гетьманату в контексті модернізаційних змін раннього Нового часу. В центрі дослідження є політика владних еліт в сфері військового будівництва, еволюція військових інститутів Козацького Гетьманату, як складових елементів військово-політичної системи, поширення нових воєнних технологій і практик, військові реформи та їх зв’язок із політичними процесами в контексті теорії Мілітарної революції. Розвиток державних і військових інститутів Гетьманщини розглядається в їх нерозривному зв’язку в контексті війн і динамічних змін у військовій справі ранньомодерного часу. Фокус дослідження зосереджено на військових інститутах, сукупність яких утворювала військово-політичну систему Козацького Гетьманату (Війська Запорозького). Проаналізовано мілітарні інститути, механізми їх дії та взаємодії з метою відстеження того, як і наскільки ефективно гетьманат міг мобілізовувати воєнні ресурси для потреб свого існування, вплив мілітарних інститутів і війни на політичну модель держави, соціально-економічні процеси. Хронологічні межі зумовлені початком Козацької революції в 1648 р. й процесу створення державних, політичних і мілітарних інститутів Козацького Гетьманату (нижня межа), а також ліквідацією інституту гетьманської влади в 1764 р., як політичних і військових очільників Гетьманщини, що поклало початок процесу ліквідації її державних і військових інститутів Російською імперією (верхня межа). Територіальні межі визначені кордонами Козацького Гетьманату від часу його виникнення як державного утворення й подальшими змінами територіального складу, пов’язаними із розколом на два окремих гетьманати й фактичним збереженням суверенітету Лівобережною Гетьманщиною в подальшому. Актуальність обраної для дослідження проблеми полягає в тому, що Козацький Гетьманат (Військо Запорозьке, Гетьманщина), що виник в результаті Козацької революції середини XVII ст., був створений спільнотою професійних військових — козаками — та структурований для потреб ведення війни. Оскільки ця держава витворила унікальний симбіоз військових і політичних структур, видається надзвичайно важливим дослідження мілітарних інститутів Козацького Гетьманату та їхнього зв’язку із політичним устроєм. Період XVII — XVIII ст. був позначений інтенсивним розвитком нових воєнних технологій, виникненням професійних регулярних армій, змінами в характері й масштабах війн, котрі в сучасній історіографії окреслюють як Мілітарну революцію (Military Revolution). Це спонукає до аналізу виникнення, розвитку й трансформації військово-політичних інститутів Козацького Гетьманату в контексті нових тенденцій у військовому та державному будівництві, що постали в період його існування. Наукова новизна полягає у постановці та розробці актуальної проблеми, котра не знайшла висвітлення в історіографії й дослідження якої дозволяє глибше зрозуміти специфіку історії Козацького Гетьманату в європейському контексті. У дисертації використано велику джерельну базу, яка умовно поділяється на писемні, зображальні та речові джерела, що в своїй сукупності дозволяють всебічно відстежити й проаналізувати імпліцитні та експліцитні явища та процеси у військово-політичній системі Козацького Гетьманату, реконструювати її головні мілітарні інститути. В дисертації доведено, що Козацький Гетьманат був структурований для потреб ведення війни та увібрав у себе мілітарні риси й практики запорозького та реєстрового козацтва, а також досвід руської шляхти що приєдналася до повстання 1648 р. Козацьке військо дало головні формотворчі елементи для політичної системи гетьманату, його адміністративного й територіального устрою, командна номенклатура козацького війська перетворилася на ієрархію державних урядів, а саме козацьке військо стало ядром збройних сил. Структуру збройних сил вперше законодавчо окреслив Гадяцький трактат 1658 р. Вона мала складатися з козацького і найманого війська, а також корпусу артилерії, з чітко встановленими джерелами забезпечення кожної формації, верховне командування якими належало гетьману. Ця структура в загальних рисах збереглася до кінця XVIII ст. Тривала війна з Річчю Посполитою за суверенітет Гетьманщини, що поступово втягнула в конфлікт довкола неї сусідні держави, продемонструвала необхідність перебудови гетьманської армії й створенні в її структурі постійних формувань, котрі б компенсували недоліки козацького ополчення й повстанських загонів. Непристосованість козацького війська до ведення затяжних воєн, соціальне розшарування та поляризація політичних інтересів призводили до поступової втрати ним боєздатності. Значною мірою цей чинник поглибив внутрішньополітичну кризу Гетьманщини, сприяючи її розколу на два гетьманати в 1663 р. Війни та політична нестабільність періоду Руїни поглибили кризу станового козацького ополчення й пришвидшили пошуки оптимальної моделі найманої армії. Орієнтація на місцеві організаційні моделі та ресурси дозволила гетьманам створити боєздатну найману армію, котра стала ефективною силою у відбитті зовнішніх загроз і надійною опорою центральної влади всередині країни. Апробовану гетьманом П. Дорошенком модель постійної армії було запозичено в Лівобережній Гетьманщині, де в останній чверті XVII століття вона розвинулася в окреме від козацького охотницьке (наймане) військо. При цьому козацьке ополчення залишалося основним ядром армії, а його верхівка тримала в своїх руках політичний провід держави. Враховуючи високий ступінь мілітаризації суспільного устрою Гетьманщини існуючі збройні сили були цілком боєздатними й ефективними з огляду на воєнну ситуацію в регіоні. Водночас сформована військово-політична модель гетьманату стала заручницею суспільно-політичної стабілізації, що запанувала з останньої чверті XVII століття. Гетьманщина отримала військову й зовнішню протекцію Московської держави. Гетьмани в обмін на досить значні владні прерогативи зрікалися прагнень до абсолютизації своєї влади й отримували право на утримання відносно невеликого найманого війська. Фінансування професійної армії, а також акордних потреб війн із турками й татарами, здійснювалося за рахунок громіздкої та децентралізованої системи податків, зборів і натуральних повинностей. Більша їхня частина лишалася в руках регіональних еліт, інша потрапляла до гетьманської скарбниці, лише частково витрачаючись на військові потреби. Наявність величезного резерву неосвоєних чи слабко заселених земель дозволяла справно утримувати козацьке ополчення на засадах ленної системи. Водночас це не створювало для держави критичної необхідності встановлення монополії на насильство й контролю над обігом людських ресурсів для поповнення війська, як це було на Заході Європи. Протистояння зі східними арміям витворило специфічну тактику й стратегію, поділ війська, в якому первісно переважала піхота, яка, однак не була головною дієвою силою на полях битв, поступаючись кавалерії, й не потребували постійного розвитку й модернізації військової інфраструктури та вдосконалення фортифікацій. Ця модель цілком узгоджувалася з моделлю Козацького Гетьманату й в цілому справно функціонувала в умовах ведення наступальних і оборонних війн на Півдні кінця XVII ст. Північна війна 1700-1721 рр. та зростання могутності Росії, задіяність козацького війська на нових фронтах супроти незнаних доти супротивників і форм ведення війни, порушили цю крихку рівновагу, на яку козацькі еліти не мали адекватної й своєчасної відповіді. Вступ Гетьманщини в Північну війну на боці Росії, початок модернізаційних реформ Петра І, котрі припали на початок XVIIІ ст., змінили ситуацію кардинальним чином. Російський уряд прагнув тіснішої інтеграції та реформування військових інститутів Гетьманату, що відтак ставило під загрозу й політичний устрій і прерогативи козацької еліти. Лише антимосковський виступ Івана Мазепи у 1708-1709 рр., послідовний опір імперському централізму його наступників, а також внутрішні проблеми імперії та невизначеність її курсу щодо автономії Гетьманщини на деякий час відклали справу її інкорпорації. З’ясовано, що після створення козацьким станом власної держави (Гетьманщини) в середині XVII ст., козацьке військо почало перетворюватися на станове ополчення, організоване за територіальним принципом. Організаційна полково-сотенна структура війська була результатом синтезу традицій військового устрою Запорозької Січі та реєстрового козацького війська. Система військового управління та урядів мала звичаєвий характер і сформувалася переважно на основі традицій і практик реєстрового війська першої половини XVII ст. До традиційної старшинської номенклатури наприкінці XVII ст. долучилося також «значне військове товариство» (бунчукові й значкові товариші), котрі грали допоміжну роль в управлінні військом, трансформувавшися в наступному столітті в привілейовану групу старшин без посад, своєрідний прообраз «нової шляхти» Гетьманщини. Водночас склалися передумови для юридичного врегулювання ієрархічної системи старшинських урядів та правил їх надання, котрі були втілені в т.зв. «малоросійських табелях про ранги» (1742 р., 1756 р.). Доведено, що створення в Гетьманщині найманої армії було продиктоване необхідністю мати постійне професійне військо в умовах поступової втрати боєздатності козацьким ополченням яке становило організаційне ядро збройних сил і головний елемент військово-політичної системи гетьманату. Створення найманої армії зіткнулося з кількома труднощами й перешкодами, пов’язаними з одного боку із опором з боку козацької старшини, що не бажала мілітарного посилення гетьманів, з іншого боку з нестабільністю фінансово-економічної бази для утримання найманців. Все це призвело до того, що наймане військо Гетьманщини лишалося допоміжним контингентом при козацькому війську, що продовжувало лишатися кількісно переважаючою основою збройних сил. Це поєднання дозволяло доволі успішно вести оборонні війни з традиційними супротивниками — турками й татарами. Однак воно виявилося абсолютно непридатним у воєнних зіткненнях із регулярними арміями в які Гетьманщину було втягнуто на початку XVIII ст. Встановлено, що розвиток артилерії в Козацькому Гетьманаті не відзначався динамізмом, відтворюючи ті форми управління й організації, котрі склалися в першій половині — середині XVII ст. В цілому, стан артилерії відповідав наявним воєнним потребам, коли основними противниками гетьманської армії були поляки, а згодом татари й турки. Характер розвитку фортифікацій в Гетьманщині залежав від специфіки географічного простору та стратегії ведення воєнних дій в регіоні. Фортеці служили тимчасовим прихистком для мирного населення під час татарських набігів і опорними пунктами польових армій, де зберігалися запаси продовольства, боєприпасів і артилерія. Тривалі облоги були рідкісним явищем, тому гетьманське правління піклувалося лише про підтримання укріплень у належному стані, практично не провадячи якихось масштабних модернізацій. Відчутним недоліком оборонної політики Гетьманщини була відсутність гарнізонних військ та системи їх забезпечення й утримання. Їх брак призвів до надмірного покладання на московські гарнізони, котрі стали важелем тиску й плацдармом ліквідації автономії Гетьманщини. Постійна російська військова присутність в стратегічно важливих містах і фортецях регіону передала в руки імперії контроль над фортифікаційним будівництвом, яке впроваджувалося з врахуванням передового європейського досвіду й технологій, повністю витіснивши в цій сфері будь-яку ініціативу козацьких еліт. З’ясовано, що поширення західних воєнних технологій і знань мало в Гетьманщині обмежений характер. В умовах тяглих війн зі східними арміями, козацька військова еліта вважала доречним покладатися на вже вироблений в попередні періоди бойовий досвід і практичні навички, сформовані в умовах степової війни, аніж на західноєвропейську систему інтелектуалізованої військової освіти й військову літературу. Зміни розпочалися у XVIII ст., коли гетьманська армія була втягнута у війни із західноєвропейськими арміями й нові тактичні й технічні новації почали поширюватися під впливом зростаючої військової присутності Російської імперії. Реформи у військовій сфері періоду правління К.Розумовського стали останньою спробою модернізації Гетьманщини, що мали на меті зміцнити й впорядкувати її інституційний фундамент. За ініціативи гетьмана було впорядковано на регулярних засадах організацію, озброєння та спорядження надвірної гвардії, уніфіковано військову та державну символіки, реформовано корпус артилерії. В решті галузей військової організації зміни (впровадження статутів і муштри, уніфікація одностроїв, озброєння та спорядження) носили реактивний характер. Новації, пов’язані зі змінами в адміністративному управлінні Гетьманщиною були результатом старшинських ініціатив, що прагнули утвердити своє панівне становище, як еліти, у військово-політичній системі Гетьманщини. Всі ці зміни, як реалізовані, так і плановані, викликали занепокоєння в імперського уряду, котрий справедливо вбачав у них ознаки зміцнення української автономії, й в кінцевому результаті пришвидшили початок її ліквідації, що розпочався зі скасування інституту гетьманської влади в 1764 р.Sokirko O.G. The State and Army of the Cossack Hetmanate during the Military Revolution (1648-1764). — Qualifying Academic Paper. Manuscript. Thesis for the Doctoral Degree in History, specialty 07.00.01 — History of Ukraine. — Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, 2025. The qualification work is devoted to systematic analysis of the components of the military-political system of the Cossack Hetmanate in the context of modernization changes of the Early Modern period. The focus of the study is the policy of the ruling elites in the field of military sphere, the evolution of the military institutions of the Cossack Hetmanate as components of the military-political system, the spread of new military technologies and practices, military reforms and their connection with political processes in the context of the theory of the Military Revolution. The development of state and military institutions of the Hetmanate is considered in their interconnection in the context of wars and changes in warfare of the Early Modern period. The focus of the study is on military institutions, which formed the military-political system of the Cossack Hetmanate (Zaporozhian Host). Military institutions, mechanisms of their action and interaction are analyzed in order to track how and how effectively the Hetmanate could mobilize military resources for the needs of its existence, the impact of military institutions and war on the political model of the state, and socio-economic processes. The chronological boundaries of the study are determined by the beginning of the Cossack Revolution in 1648. and the process of creating state, political and military institutions of the Cossack Hetmanate (lower point), as well as the liquidation of the institute of Hetmancy in 1764, as the political and military leaders of the Hetmanate, which marked the beginning of the process of liquidating its state and military institutions by the Russian Empire (upper point). The territorial boundaries of the study are determined by the borders of the Cossack Hetmanate from the time of its emergence as a state entity and subsequent changes in the territorial composition associated with the split into two separate Hetmanates and the actual preservation of sovereignty by the Left-Bank Hetmanate in the future. The relevance of the problem chosen for research lies in the fact that the Cossack Hetmanate (Zaporozhian Host, Hetmanshyna), which arose as a result of the Cossack Revolution of the mid-17th century, was created by a community of professional military men — Cossacks — and structured for the war. Since this state created a unique symbiosis of military and political structures, it seems extremely important to study the military institutions of the Cossack Hetmanate and their connection with the political system. The period of the 17th — 18th centuries. was marked by the intensive development of new military technologies, the emergence of professional regular armies, changes in the nature and scale of wars, which in modern historiography are described as the Military Revolution. This prompts the analysis of the emergence, development and transformation of the military-political institutions of the Cossack Hetmanate in the context of new trends in military and state building that emerged during the period of its existence. The scientific novelty lies in the formulation and development of an actual problem that has not been covered in historiography and the study of which allows for a deeper understanding of the specifics of the history of the Cossack Hetmanate in the European context. The dissertation uses a many historical sources, which is conventionally divided into written, pictorial, and material sources, which together allow us to comprehensively track and analyze implicit and explicit phenomena and processes in the military-political system of the Cossack Hetmanate, and to reconstruct its main military institutions. The dissertation proves that the Cossack Hetmanate was structured for the needs of warfare and incorporated military features and practices of the Zaporozhian and registered Cossacks, as well as the experience of the Rus' nobility (Shliakhta) who joined the 1648 uprising. The Cossack army provided the main formative elements for the political system of the Hetmanate, its administrative and territorial structure, the command nomenclature of the Cossack army turned into a hierarchy of state governments, and the Cossack army itself became the core of the armed forces. The structure of the armed forces was first legislatively outlined in the Hadiach Treaty of 1658. It was to consist of Cossack and mercenary troops, as well as an artillery corps, with clearly established sources of support for each formation, the supreme command of which belonged to the hetman. This structure was preserved in general features until the end of the 18th century. The long war with the Polish-Lithuanian Commonwealth for the sovereignty of the Hetmanate, which gradually drew neighboring states into the conflict around it, demonstrated the need to restructure the Hetmanate's army and create standing formations in its structure that would compensate for the shortcomings of the Cossack militia and rebel detachments. The Cossack army's unsuitability for waging protracted wars, social stratification and polarization of political interests led to its gradual loss of combat capability. To a large extent, this factor deepened the internal political crisis of the Hetmanate, contributing to its split into two Hetmanates in 1663. The wars and political instability of the Ruin period deepened the crisis of the estate-based Cossack militia and accelerated the search for the optimal model of a standing mercenary army. Focusing on local organizational models and resources allowed the hetmans to create a combat-ready mercenary army, which became an effective force in repelling external threats and a reliable support for the central government in the country. The model of a standing army tested by Hetman P. Doroshenko was borrowed in the Left-Bank Hetmanate, where in the last quarter of the 17th century it developed into a separate free-lanced (mercenary) army. At the same time, the Cossack militia remained the main core of the army, and its top held the political leadership of the state in its hands. Thanks to the high degree of militarization of the social system of the Hetmanate, the existing armed forces were quite combat-ready and effective given the military situation in the region. At the same time, the formed military-political model of the Hetmanate became a hostage to the socio-political stabilization that had prevailed since the last quarter of the 17th century. The Hetmanate received military and external protection from the Muscovy Tsardom. In exchange for quite significant power prerogatives, the Hetmans renounced their aspirations to absolutize their power and received the right to maintain a relatively small mercenary army. The financing of the professional army, as well as the chord needs of the wars with the Turks and Tatars, was carried out at the expense of a cumbersome and decentralized system of taxes, fees and duties in kind. Most of them remained in the hands of regional elites, the rest went to the Hetman treasury, only partially being spent on military needs. The presence of a huge reserve of undeveloped or poorly populated lands allowed the Cossack militia to be properly maintained on the basis of the fief system. At the same time, this did not create for the state a critical need to establish a monopoly on violence and strict control over the circulation of human resources to replenish the army, as was the case in Western Europe. The confrontation with the eastern armies created a specific tactic and strategy, a division of the army, in which the infantry initially prevailed, which, however, was not the main effective force on the battlefields, being inferior to the cavalry, and did not require constant development and modernization of military infrastructure and improvement of fortifications. This model was fully consistent with the model of the Cossack Hetmanate and, on the whole, functioned properly in the conditions of offensive and defensive wars in the South of the late 17th century. The Great Northern War 1700-1721 and the growth of Russia's power, the involvement of the Cossack army on new fronts against previously unknown opponents and forms of warfare, disrupted this fragile balance, to which the Cossack elites did not have an adequate and timely response. The entry of the Hetmanate into the Northern War on the side of Russia, the beginning of the modernization reforms of Peter I, which fell at the beginning of the 18th century, changed the situation radically. The Russian government sought closer integration and reform of the military institutions of the Hetmanate, which therefore threatened both the political system and the prerogatives of the Cossack elite. Only the anti-Moscow uprising of Ivan Mazepa in 1708-1709, the consistent resistance to the imperial centralism of his successors, as well as the internal problems of the empire and the uncertainty of its course regarding the autonomy of the Hetmanate postponed the matter of its incorporation for some time. After the Cossacks created its own state in the middle of the 17th century, the Cossack army began to transform into an estate militia organized on a territorial basis. The organizational regimental and hundred-strong structure of the army was the result of a synthesis of the traditions of the military system of the Zaporozhian Sich and the registered Cossack army. The system of military command and government was customary in nature and was formed mainly on the basis of the traditions and practices of the registered army of the first half of the 17th century. The traditional nomenclature of the officers at the end of the 17th century was also joined by the bunchuk and badge comrades, who played a supporting role in the management of the army, transforming in the next century into a privileged group of officers without positions, a kind of prototype of the “new nobility” of the Hetmanate. At the same time, the prerequisites for the legal regulation of the hierarchical system of the Cossack Officials and the rules for their appointment were created, which were created in the so-called "Little Russian Tables of Ranks" (1742, 1756). The creation of a mercenary army in the Hetmanate was dictated by the need to have a standing professional army in the conditions of the gradual loss of combat capability of the Cossack militia, which constituted the organizational core of the armed forces and the main element of the military-political system of the Hetmanate. The creation of a mercenary army faced several difficulties and obstacles associated, on the one hand, with resistance from the Cossack Officials, who did not want the military strengthening of the Hetmans, and on the other hand, with the instability of the financial and economic base for maintaining mercenaries. All this led to the fact that the mercenary army of the Hetmanate remained an auxiliary contingent of the Cossack army, which continued to remain the numerically dominant basis of the armed forces. This combination allowed for quite successful defensive wars with traditional opponents - the Turks and Tatars. However, it turned out to be completely unsuitable in military clashes with regular armies, into which the Hetmanate was drawn at the beginning of the 18th century. The development of artillery in the Cossack Hetmanate was not characterized by dynamism, reproducing the forms of management and organization that had developed in the first half - middle of the 17th century. In general, the state of artillery corresponded to the existing military needs, when the main enemies of the Hetman army were the Poles, and later the Tatars and Turks. The nature of the development of fortifications in the Hetmanate depended on the specifics of the geographical space and the strategy of conducting military operations in the region. Fortresses served as a temporary shelter for civilians during Tatar raids and as strongholds for field armies, where food supplies, ammunition and artillery were stored. Long sieges were a rare occurrence, so the Hetmanate government cared only about maintaining the fortifications in good condition, practically not carrying out any large-scale modernizations. A significant shortcoming of the Hetmanate's defense policy was the lack of garrison troops and a system for their provision and maintenance. Their lack led to excessive reliance on Moscow garrisons, which became a lever of pressure and a springboard for the elimination of the Hetmanate's autonomy. The constant Russian military presence in strategically important cities and fortresses of the region transferred control over fortification construction into the hands of the empire, which was implemented taking into account advanced European experience and technologies, completely supplanting any initiative of the Cossack elites in this area. It has been found that the spread of Western military technologies and knowledge in the Hetmanate was limited. In the conditions of protracted wars with the eastern armies, the Cossack military elite considered it appropriate to rely on the combat experience and practical skills already developed in previous periods, formed in the conditions of the steppe war, rather than on the Western European system of intellectualized military education and military literature. Changes began in the 18th century, when the Hetman's army was drawn into wars with Western European armies and new tactical and technical innovations began to spread under the influence of the growing military presence of the Russian Empire. Reforms in the military sphere during the reign of K. Rozumovsky became the last attempt to modernize the Hetmanate, which were aimed at strengthening and streamlining its institutional foundation. On the initiative of the Hetman, the organization, armament and equipment of the court guard were streamlined on a regular basis, military and state symbols were unified, and the artillery corps was reformed. In other branches of military organization, changes (the introduction of statutes and drills, the unification of uniforms, weapons and equipment) were of a reactive nature. Innovations associated with changes in the administrative management of the Hetmanate were the result of the initiatives of the elders, who sought to establish their dominant position as elites in the military-political system of the Hetmanate. All these changes, both implemented and planned, caused concern in the imperial government, which rightly saw in them signs of strengthening Ukrainian autonomy, and ultimately accelerated the beginning of its liquidation, which began with the abolition of the institution of hetman power in 1764.ukКозацький ГетьманатВійсько ЗапорозькеРіч ПосполитаРосійська імперіяМілітарна революціязбройні силивійськова справадержавареформикозацька старшинакозацтвоартилеріяфортифікаціяосвітавійськова літератураCossack HetmanateZaporozhian HostPolish-Lithuanian CommonwealthRussian EmpireMilitary Revolutionarmed forcesmilitary policystatereformsCossack OfficialsCossacksartilleryfortificationeducationmilitary literatureДисертація