Ольшевський, Іван ПетровичІван ПетровичОльшевськийДешко, Людмила Миколаївна2026-03-252026-03-252026-03-10Ольшевський І.П. Конституційно-правове забезпечення права на освіту в умовах воєнного стану : дис. ... доктора філософії (PhD) : 081 Право. Київ, 2026. 222 с.УДК 342.7https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/13785Ольшевський І.П. Конституційно-правове забезпечення права на освіту в умовах воєнного стану. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії (PhD) за спеціальністю 081 – «Право» (08 – «Право»). – Навчально-науковий інститут права Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Київ, 2026. В дисертаційній роботі досліджено конституційно-правове забезпечення права на освіту в умовах воєнного стану. Встановлено взаємозв’язок освіти і людської гідності, а також взаємозв’язок людської гідності, конституційного права кожного на освіту та позитивних обов’язків держави в умовах конфлікту та тимчасової окупації; доведено, що категорія безпеки має похідний, інструментальний характер, оскільки не формує окремого самостійного суб’єктивного юридичного права особи, а слугує необхідною передумовою реалізації конституційного права кожного на освіту; аргументовано, що право на безпечну освіту є структурним елементом конституційного права кожного на освіту і в умовах війни освіта забезпечує національну безпеку та стійкість суспільства; сформульовано авторське визначення понять об’єктивного та суб’єктивного права кожного на освіту; встановлено коло тих структурних елементів суб’єктивного юридичного права кожного на освіту, які виявлені були в умовах війни; запропоновано модель нормативно-правового регулювання забезпечення в умовах війни права на освіту дітей, які не володіють державною мовою або володіють нею на недостатньому для здобуття освіти рівні; охарактеризовано обов’язок держави з забезпечення права на освіту на окупованих територіях, а також на територіях, щодо яких держава зберігає ефективний законний контроль, хоча страждає від збройного конфлікту, на територіях, щодо яких жодна зі сторін конфлікту не встановила ефективний контроль; розкрито сутність принципу належної дбайливості та його роль у механізмі конституційно-правового забезпечення права кожного на освіту; виділено особливості обмеження права на освіту в умовах воєнного стану; виділено етапи генези конституційно-правового забезпечення права на освіту в умовах війни в Україні та їх характерні риси; охарактеризовано нормативно-правовий та інституційно-правовий механізми забезпечення права на освіту в умовах війни в Україні, виявлено їх недоліки та розроблено напрями з вдосконалення; доведено, що суди фактично встановлюють нові стандарти доступності освіти для внутрішньо переміщених осіб та здобувачів освіти, що перебувають у зоні бойових дій; охарактеризовано роль рішень Європейського суду з прав людини у вдосконаленні конституційно-правового забезпечення права на освіту в умовах війни. За результатами дослідження запропоновано концепцію конституційно-правового забезпечення права кожного на освіту в умовах війни. Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що сформульовані в ній положення, висновки, пропозиції можуть бути використані в: науково-дослідній роботі для подальшого аналізу взаємозв’язку людської гідності та прав людини і основоположних свобод в тому числі – права кожного на освіту, конституційно-правового механізму забезпечення права кожного на освіту в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення; нормопроєктній та правотворчій діяльності – для розвитку сумісного з нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод законодавства України з питань забезпечення конституційного права кожного на освіту в умовах війни та повоєнного відновлення; правозастосуванні – при вдосконаленні практики реалізації норм законодавства України, яке регулює суспільні відносини, що виникають при забезпеченні права кожного на освіту; навчальному процесі – при підготовці програм та робочих програм навчальних дисциплін, опорних конспектів лекцій, навчальних посібників, підручників із конституційного права, міжнародних стандартів прав людини та ін. У вступі до дисертації обґрунтувано актуальність обраної теми дослідження, визначено мету наукової роботи, завдання, об’єкт, предмет, методологічну основу, розкрито наукову новизну, описано ті ідеї, які були вдосконалені, набули подальшого розвитку, висвітлено практичне значення наукової роботи, надано інформацію про особистий внесок дисертанта в проведене дослідження, апробацію результатів дисертації, структуру дослідження, його обсяг, кількість використаних джерел. У першому розділі «Конституційне право кожного на освіту в умовах воєнного стану: загально-теоретичні засади» встановлено взаємозв’язок освіти і людської гідності: через набуття знань, вмінь, навичок людина здобуває соціальну автономію, здатність до повного розвитку, в тому числі – щоб забезпечити гідне існування для себе та своєї сім’ї, а також взаємозв’язок людської гідності, конституційного права кожного на освіту та позитивних обов’язків держави в умовах конфлікту та тимчасової окупації: людська гідність виступає основою конституційного права кожного на освіту, а конфлікт та тимчасова окупація створюють загрози гідності особи оскільки може відбуватися позбавлення її на певний період часу можливостей здобувати освіту, розвиватися, що вимагає розширення кола позитивних обов’язків держави з забезпечення безперервності освітнього процесу, доступності освітньої інфраструктури, рівності умов навчання здобувачів освіти та спеціальної підтримки вразливих груп населення, здобувачів з особливими освітніми потребами. Обґрунтовано, що забезпечення конституційного права кожного на освіту в умовах війни є не лише юридичним обов’язком держави, його роль полягає у збереженні людської гідності здобувачів освіти. Невиконання державою обов’язку з забезпечення конституційного права кожного на освіту спричиняє порушення сутнісного змісту людського гідності. Встановлено, що категорія безпеки має похідний, інструментальний характер, оскільки не формує окремого самостійного суб’єктивного юридичного права особи, а слугує необхідною передумовою реалізації конституційного права кожного на освіту. Її правова природа полягає у гарантуванні умов, без яких конституційне право кожного на освіту зазнає фактичного нівелювання. Безпека не є самостійним об’єктом правового захисту. Право на безпечну освіту передбачає позитивний обов’язок держави створити безпечні умови для здійснення освітнього процесу відповідно до ст.ст. 3, 27 і 53 Конституції України, але не утворює нового виду основоположного права людини і громадянина. Аргументовано, що право на безпечну освіту є структурним елементом конституційного права кожного на освіту. В умовах війни освіта забезпечує національну безпеку та стійкість суспільства. Сформульовано авторське визначення понять об’єктивного права кожного на освіту – це закріплена в Конституції України, законах України та чинних міжнародних договорах України система норм права, що визначають цілі, принципи, стандарти та організаційно-правовий механізм функціонування системи освіти, встановлює позитивні обов’язки держави щодо забезпечення доступності, якості, безпеки та безперервності освіти, регулює поведінку суб’єктів конституційно-правових відносин у сфері освіти, визначає межі допустимого обмеження права на освіту, а також суб’єктивного права кожного на освіту – це гарантовані Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України можливості кожної особи здобувати визначену державними стандартами сукупність компетентностей (результатів навчання) у безпечних і рівних умовах, із забезпеченням державних гарантій якості, доступності та захисту від дискримінації. Встановлено, що структурними елементами суб’єктивного юридичного права кожного на освіту окрім тих структурних елементів, які властиві для нього в мирний час, є такі: право на безперервність освіти; право на безпечне освітнє середовище; право на цифрову доступність освіти; право на адаптивну (гнучку) форму освітнього процесу; право на інституційний супровід; право на спрощені адміністративні процедури. В результаті аналізу судової практики Європейського суду з прав людини та національних судів України встановлено еволюцію тлумачення права кожного на освіту в умовах війни: суди фактично встановлюють нові стандарти доступності освіти для внутрішньо переміщених осіб та здобувачів освіти, що перебувають у зоні бойових дій. Встановлено, що структурним елементом суб’єктивного юридичного права особи на освіту є право на справедливу належну оцінку індивідуальних потреб, інтересів, здібностей та здатності особи до навчання. Така оцінка має здійснюватися з використанням психологічних та педагогічних інструментів та з обов’язковим врахуванням індивідуальних особливостей кожного здобувача. Аргументовано, що в умовах війни забезпечення права на освіту дітей, які не володіють державною мовою або володіють нею на недостатньому для здобуття освіти рівні, вимагає формування такої моделі нормативно-правового регулювання, яка ґрунтується на міжнародних стандартах права кожного на освіту, принципах рівності, заборони дискримінації, забезпечує інклюзивність навчання. Така модель має передбачати інтенсивні та спеціалізовані програми мовної підтримки; забезпечувати інклюзивне навчання у загальних класах; ґрунтуватися на принципі найкращих інтересів дитини; бути спрямована на інтеграцію та підтримку, а не на сегрегацію; забезпечувати рівність можливостей для кожної дитини здобути якісну освіту; сприяти зміцненню державної мови як конституційної цінності. Обґрунтовано, що використання критерію «рівень володіння мовою навчання» як підстави для розподілу учнів в окремі класи створює високий ризик прихованої дискримінації за ознакою «рівень володіння мовою навчання» та нівелювання критерію «здібності дитини», якщо такий розподіл не супроводжується гарантіями ідентичності змісту освіти в окремому класі та звичайному загальному класі, існування механізмів інтеграції учнів до загальних класів. В результаті аналізу досвіду Чехії та Хорватії встановлено, що формування окремих класів для дітей з недостатнім рівнем володіння мовою навчання призводило до системної ізоляції таких учнів, звуження їх освітніх можливостей та порушення принципу рівності у доступі до якісної освіти. Виділені правові позиції Європейського суду з прав людини щодо створення окремих класів для дітей, які не володіють мовою навчання, або володіють нею на рівні, не достатньому для навчання, та надання освітніх послуг в таких класах, яких мають дотримуватись всі держави-учасниці Ради Європи, в тому числі і Україна в умовах війни: створення окремих класів допускається, коли зміст освіти в класі, де навчаються такі діти, є рівноцінним змісту освіти в класі, де навчаються діти, які володіють мовою навчання; існують чіткі й доступні процедури переведення дитини до загального класу при досягненні нею належного рівня володіння мовою; забезпечено ефективні засоби оскарження результатів оцінювання рівня володіння мовою навчання, яке впливає на подальшу освітню траєкторію учня; мовний критерій не поєднується з ознаками раси, етнічного походження, національності тощо. Охарактеризовано обов’язок держави з забезпечення права на освіту на окупованих територіях, а також на територіях, щодо яких держава зберігає ефективний законний контроль, хоча страждає від збройного конфлікту; на територіях, щодо яких жодна зі сторін конфлікту не встановила ефективний контроль. Встановлено, що навіть якщо частина території держави є окупованою держава має вживати всі можливі заходи – не лише юридичні, а й дипломатичні – для продовження забезпечення права кожного на освіту. Виділено практику, яка застосовувалась Республікою Молдова на окупованій росією території Молдови (організація альтернативних приміщень для шкіл, фінансування їх ремонту, обладнання, виплата заробітної платні працівникам шкіл, фінансування транспортних витрат шкільних автобусів) і яка була визнана Європейським судом з прав людини такою, що свідчить про виконання Молдовою своїх позитивних обов’язків bona fide. Аргументовано, що ці правові позиції, сформульовані Європейським судом з прав людини у справах проти росії та Молдови, територія якої зазнає тривалої у часі окупації, мають визначальне значення для вдосконалення Україною нормативно-правового механізму забезпечення права кожного на освіту на окупованих росією територіях України. Виділено правові позиції Європейського суду з прав людини щодо визначення меж юрисдикції держави, яка здійснює окупацію, і виконання такою державою обов’язку з забезпечення права кожного на освіту. В результаті аналізу міжнародних актів з прав людини, правових позицій Міжнародного Суду ООН в рішенні у справі «Democratic Republic of the Congo v. Uganda», Європейського суду з прав людини у справах проти росії, Молдови, Туреччини виділено такі обов’язки держави, яка втратила фактичний контроль над своєю територією, з забезпечення права кожного на освіту: створювати нормативно-правові механізми для забезпечення кожному доступу до освіти; застосовувати дипломатичні заходи для забезпечення всім, хто перебуває на окупованій території, права на освіту; здійснювати фінансування закладів освіти, які залишились на окупованих територіях, розробляти та запроваджувати альтернативні форми освіти; визнавати документи, видані здобувачам освіти на окупованих територіях закладами освіти; позитивні та негативні обов’язки держави, яка здійснює окупацію: не руйнувати освітню інфраструктуру, не перешкоджати роботі шкіл, не здійснювати політику, що перешкоджає доступу до освіти (заборона викладання рідною мовою, державною мовою країни, територія якої є окупованою, штучна зміна програм навчання, переміщення закладів освіти); забезпечити роботу закладів освіти, допускати суб’єктів, які надають гуманітарну допомогу закладам освіти, забезпечити відсутність дискримінаційних бар’єрів. Воюючі сторони несуть такі зобов’язання у сфері освіти: утримуватися від руйнування закладів освіти, їх використання у військових цілях, утримуватися від дискримінації здобувачів освіти, забезпечити безпеку закладів освіти, сприяти створенню безпечних умов для навчання здобувачів, гарантувати доступ здобувачів до навчальних матеріалів, можливість навчання здобувачів за гуманітарними освітніми програмами, створювати альтернативні форми освіти, визнавати видані закладами освіти документи, підтримувати переміщених здобувачів освіти. Розкрито сутність принципу належної дбайливості та охарактеризовано його роль у забезпеченні конституційного права кожного на освіту. Виділено особливості обмеження права на освіту в умовах війни. Встановлено, що лише наявність закону держави про правовий режим воєнного стану, підзаконних нормативно-правових актів про продовження строку дії воєнного стану в державі, про загальну мобілізацію, обмеження права на освіту локальними нормативно-правовими актами є такими, що не відповідають вимозі «встановлено законом». Визначено системну проблему зміщення центру нормативно-правого регулювання в Україні з закону як акту Парламенту держави на підзаконні акти. Установлено, що підзаконні акти Кабінету Міністрів України, МОН України, рішення військово-цивільних адміністрацій, якими обмежуються ті або інші можливості особи, що є структурними елементами суб’єктивного юридичного права людини на освіту, не завжди відповідають критеріям доступності та передбачуваності, ухвалюються у скорочені строки, містять надмірну дискрецію виконавчих органів державної влади, є тимчасовими, не забезпечують належного рівня правової визначеності, носять фрагментарний характер. Така тенденція суперечить принципу верховенства права, не відповідає правовим позиціям Європейського суду з прав людини щодо передбачуваності та чіткості норми права і є не сумісною з нормами ст. 2 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В результаті аналізу рішень Європейського суду з прав людини у справах проти Італії, Данії встановлено, що визначення змісту навчальної програми, її структури та способів оцінювання знань належить до компетенції держави, яка має самостійно обирати інструменти контролю результатів навчання, в тому числі - при переході здобувачів освіти з одного рівня освіти на інший. Європейський суд з прав людини не наділений компетенцією оцінювати зміст навчальних програм, доцільність застосованих тестів чи інших форм контролю. Пропорційність обмежень права на освіту оцінюється Європейським судом з прав людини через призму досягнення легітимної мети та забезпечення можливості реалізації права особи на освіту, без втручання у методи оцінювання знань, які залишаються у сфері національної компетенції. Розроблено пропозиції щодо внесення змін до Конституції України: 1) викласти ч. 3 ст. 53 Конституції України в такій редакції: «Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам»; 2) ч. 5 ст. 53 Конституції України викласти в такій редакції: «Громадянам, які належать до корінних народів та національних меншин, відповідно до закону гарантується право на вивчення рідної мови у державних, комунальних, приватних навчальних закладах або через національні культурні товариства». Розроблено пропозиції щодо внесення таких змін до законодавства України: 1) ч. 1 ст. 5 Закону України «Про корінні народи України» викласти в такій редакції: «Корінні народи України мають право створювати свої заклади освіти або співпрацювати із закладами освіти усіх форм власності з метою забезпечення вивчення мови, історії, культури відповідного корінного народу та навчання державною мовою. Застосування мов корінних народів у сфері освіти визначають Закон України «Про освіту» та спеціальні закони у цій сфері»; 2) п. 6 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про національні меншини (спільноти) України» викласти в такій редакції: «6) освіту, зокрема державною мовою»; доповнити ч. 2 ст. 5 Закону України «Про національні меншини (спільноти) України» п. 7 в такій редакції «7) вивчення мови національної меншини». У другому розділі дисертаційного дослідження «Конституційно-правовий механізм забезпечення права на освіту в умовах війни в Україні» встановлено, що агресія росії щодо України та реалізація Україною зовнішньополітичного курсу з набуття повноправного членства в ЄС стали каталізаторами докорінної зміни конституційно-правового забезпечення права кожного на освіту і формування нової концепції його забезпечення, виділено такі основні особливості цієї концепції: неперервність освіти; спеціальні форми організації освітнього процесу для внутрішньо переміщених осіб, осіб з тимчасово окупованих росією територій України, осіб, які перебувають у районах бойових дій, осіб, які тимчасово перебувають за кордоном, осіб-громадян України, які були вивезені росією з окупованої частини території України; індивідуальна освітня траєкторія; персоналізація навчання; рання інклюзія; визнання результатів неформальної освіти; безпечне освітнє середовище; балансування державної політики в сфері освіти з державною політикою у сферах національної безпеки і оборони, державною соціальною політикою; інституційна автономія закладів освіти під контролем держави; визнання міжнародної акредитації та іноземних наукових ступенів; уніфікація стандартів забезпечення якості освіти; цифрова трансформація; реінтеграція здобувачів з тимчасово окупованих територій України; публічно-приватне партнерство та збереження конституційних гарантій безоплатності початкової та середньої освіти; гарантії доступу до освіти, в тому числі безоплатної другої вищої освіти, для ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, волонтерів, осіб з особливими освітніми потребами; цифрова освіта; національно-патріотичне виховання; здійснення формальної освіти державною мовою, неформальної та інформальної освіти – державною мовою, мовами корінних народів, національних меншин; можливість закладів освіти надавати реабілітаційні послуги; інтеграції освіти з ринком праці та національною системою кваліфікацій; інтеграція волонтерської діяльності в освітній процес. Виділено такі етапи еволюції конституційно-правового забезпечення права кожного на освіту в умовах війни та їх характерні риси: 1) 2014 - початок 2017 рр.: визначення основ забезпечення права кожного на освіту на тимчасово окупованих росією територіях України, запровадження нових форм навчання; 2) 2017 - 2019 рр.: кодифікація та систематизація законодавства України, що регулює суспільні відносини, які виникають у процесі реалізації конституційного права кожного на освіту, прав та обов’язків осіб, які беруть участь в реалізації цього права; закріплення в законодавстві України інклюзивного навчання, національної рамки кваліфікацій, принципів автономії закладів освіти, академічної доброчесності; гармонізація з європейськими стандартами; розширення правових гарантій для учнів з особливими освітніми потребами; 3) 2019-2020 рр.: правове регулювання протидії булінгу, закріплення обов’язків органів управління освітою, керівників закладів освіти та педагогічних працівників з забезпечення безпечних умов навчання, посилення соціальних гарантій для педагогічних працівників та здобувачів освіти; 4) 2021-2023 рр.: закріплення нового структурного елементу суб’єктивного юридичного права кожного на освіту - права на безпечне освітнє середовище; закріплення принципу безперервності освіти; інституційне посилення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, розвиток національної рамки кваліфікацій, удосконалення державного контролю за дотриманням стандартів якості освіти, впровадження інтегрованих інформаційних систем для управління освітою та моніторингу результатів навчання, започаткування балансування державної політики в сфері освіти з державною політикою у сферах національної безпеки і оборони, державною соціальною політикою; 5) 2023-2025 рр.: комплексне нормативно-правове забезпечення неперервності освіти та безпеки освітнього середовища в умовах повномасштабної війни (запровадження індивідуальних освітніх траєкторій, механізмів визнання результатів навчання здобувачів з тимчасово окупованих територій, розширення соціальних гарантій для ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, волонтерів, надання можливості закладам освіти надавати реабілітаційні послуги, адаптація професійної освіти, закріплення обов’язкової передумови організації очного навчання здобувачів - забезпечення закладів освіти захисними спорудами; закріплення процедур контролю та відповідальності за дотримання безпечних умов освітнього процесу). Встановлено, що з початку агресії росії щодо України і по сьогодні в законодавстві України закріплювалось все більше і більше позитивних обов’язків держави: забезпечення безпеки учасників освітнього процесу; створення нормативно-правового та інституційного механізму для дистанційного, змішаного або індивідуального навчання; забезпечення рівного доступу до освіти незалежно від місця проживання; збереження фінансування освіти в умовах воєнного стану; сприяння академічній мобільності та міжнародному співробітництву у сфері освіти. В 2014-2025 рр. відбувся перехід від фрагментарного конституційно-правового забезпечення права на освіту в умовах війни до комплексного. Також відбувся перехід від централізованої моделі державного управління сферою освіти до децентралізованої, що ґрунтується на принципах субсидіарності, автономії та відповідальності територіальних громад. Виявлено недоліки нормативно-правового механізму забезпечення права кожного на освіту в умовах воєнного стану, запропоновано напрямки вдосконалення Закону України «Про освіту», Закону України «Про дошкільну освіту», Закону України «Про повну загальну середню освіту», Закону України «Про позашкільну освіту», Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», Закону Україниу «Про фахову передвищу освіту», Закону України «Про вищу освіту», Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Здійснено порівняльно-правовий аналіз іноземних моделей дошкільної освіти, розроблено модель нормативно-правового регулювання мовної підтримки дітей, які перебувають, перебували на території України, що окупована росією, дітей, вивезених росією на її ж територію. Встановлено, що в Україні звернення до приватного репетиторства носить масовий характер і свідчить про нерівність у доступі до якісних освітніх послуг. В результаті аналізу зарубіжного досвіду встановлено, що ефективними є моделі, де держава фінансує додаткові освітні послуги через школи або акредитованих операторів, а не через пряме відшкодування витрат на репетиторів батькам. Запропоновано напрямки вдосконалення Закону України «Про загальну середню освіту». Проаналізовано законодавство України, яке регулює суспільні відносини, що виникають при забезпеченні права на освіту осіб з особливими освітніми потребами в умовах війни, виявлено його недоліки та запропоновано основні вектори вдосконалення. Охарактеризовано роль МОН України, освітнього омбудсмана, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, місцевих державних адміністрацій, військово-цивільних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, національних та міжнародних судових установ в інституційному механізмі забезпечення конституційного права на освіту. Виділено недоліки правового статусу МОН України, освітнього омбудсмана, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, місцевих державних адміністрацій, військово-цивільних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, що спричиняють зниження ефективності інституційного забезпечення конституційного права кожного на освіту в умовах війни. Розроблено пропозиції щодо напрямів їх вдосконалення. Результати дисертації були оприлюднені в наукових статтях на тему «The role of the decisions of the European Court of Human Rights in improving national mechanisms for ensuring the right to education in the member states of the Council of Europe», «The duty of the state to ensure the right of everyone to education in temporarily occupied territories», «Restrictions on the right of everyone to education during the period of the legal regime of martial law», тезах «Щодо можливості обмеження права на освіту в умовах воєнного стану», «Якість освіти під час війни: актуальні проблеми та шляхи вирішення». Оскільки для висвітлення основних результатів дисертаційного дослідження ці наукові праці були попередньо оприлюднені – в тексті дисертації вони використані, відповідні посилання на них надано. Ключові слова: права людини, дитина, діти з особливими освітніми потребами, конституціоналізм, держава, право на освіту, конституційно-правовий механізм забезпечення права на освіту, забезпечення прав людини, принцип рівності, заборона дискримінації, конституційна ідентичність, тлумачення, обмеження прав людини, воєнний стан, національна безпека.Olshevsky I.P. Constitutional and legal provision of the right to education under martial law. – Qualification scientific work in the form of a manuscript. The thesis for obtaining the degree of Doctor of Philosophy (PhD) in specialty 081 – «Law» (08 – «Law»). – Educational and Scientific Institute of Law of Taras Shevchenko Kyiv National University. – Kyiv, 2025. The dissertation investigates the constitutional and legal provision of the right to education under martial law. The relationship between education and human dignity has been established, as well as the relationship between human dignity, the constitutional right of everyone to education and the positive obligations of the state in conditions of conflict and temporary occupation; it has been proven that the category of security has a derivative, instrumental nature, since it does not form a separate independent subjective legal right of the individual, but serves as a necessary prerequisite for the implementation of the constitutional right of everyone to education; it has been argued that the right to safe education is a structural element of the constitutional right of everyone to education and in conditions of war, education ensures national security and stability of society; the author's definition of the concepts of the objective and subjective right of everyone to education has been formulated; the range of those structural elements of the subjective legal right of everyone to education that were identified in conditions of war has been established; a model of regulatory and legal regulation of ensuring the right to education in conditions of war of children who do not speak the state language or speak it at a level insufficient for obtaining education has been proposed; the duty of the state to ensure the right to education in occupied territories, as well as in territories over which the state retains effective legal control, although suffering from armed conflict, in territories over which none of the parties to the conflict has established effective control is described; the essence of the principle of due diligence and its role in the mechanism of constitutional and legal provision of everyone's right to education is revealed; the features of restrictions on the right to education in martial law are highlighted; the stages of the genesis of constitutional and legal provision of the right to education in wartime conditions in Ukraine and their characteristic features are highlighted; the regulatory and institutional and legal mechanisms for ensuring the right to education in wartime conditions in Ukraine are characterized, their shortcomings are identified and areas for improvement are developed; it is proven that courts actually establish new standards of accessibility of education for internally displaced persons and education seekers in the war zone; The role of the decisions of the European Court of Human Rights in improving the constitutional and legal protection of the right to education in wartime is described. Based on the results of the study, a concept of constitutional and legal protection of everyone's right to education in wartime is proposed. The practical significance of the results of the dissertation research lies in the fact that the provisions, conclusions, and proposals formulated in it can be used in: scientific research work for further analysis of the relationship between human dignity and human rights and fundamental freedoms, including the right of everyone to education, the constitutional and legal mechanism for ensuring the right of everyone to education in conditions of martial law and post-war reconstruction; normative and law-making activities – for the development of Ukrainian legislation compatible with the norms of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms on issues of ensuring the constitutional right of everyone to education in conditions of war and post-war reconstruction; law enforcement – in improving the practice of implementing the norms of Ukrainian legislation that regulates social relations that arise when ensuring the right of everyone to education; the educational process – in the preparation of programs and work programs of academic disciplines, basic lecture notes, textbooks, textbooks on constitutional law, international human rights standards, etc. The introduction to the dissertation justifies the relevance of the chosen research topic, defines the purpose of the scientific work, tasks, object, subject, methodological basis, reveals scientific novelty, describes those ideas that have been improved and further developed, highlights the practical significance of the scientific work, provides information about the personal contribution to the research conducted, approbation of the results of the dissertation, the structure of the research, its scope, and the number of sources used. The first section, “Everyone’s Constitutional Right to Education in Martial Law: General Theoretical Principles,” establishes the relationship between education and human dignity: through the acquisition of knowledge, skills, and abilities, a person gains social autonomy, the ability to fully develop, including to ensure a dignified existence for himself and his family, as well as the relationship between human dignity, everyone’s constitutional right to education, and the positive obligations of the state in conflict and temporary occupation: human dignity serves as the basis for everyone’s constitutional right to education, and conflict and temporary occupation create threats to the dignity of a person, since they may be deprived of the opportunity to receive education and develop for a certain period of time, which requires expanding the range of positive obligations of the state to ensure the continuity of the educational process, the accessibility of educational infrastructure, equality of learning conditions for students, and special support for vulnerable groups of the population and students with special educational needs. It is substantiated that ensuring the constitutional right of everyone to education in wartime is not only a legal obligation of the state, its role is to preserve the human dignity of those seeking education. Failure by the state to fulfill its obligation to ensure the constitutional right of everyone to education entails a violation of the essential content of human dignity. It is established that the category of security has a derivative, instrumental character, since it does not form a separate independent subjective legal right of the person, but serves as a necessary prerequisite for the implementation of the constitutional right of everyone to education. Its legal nature consists in guaranteeing the conditions without which the constitutional right of everyone to education is actually leveled. Security is not an independent object of legal protection. The right to safe education implies a positive obligation of the state to create safe conditions for the implementation of the educational process in accordance with Articles 3, 27 and 53 of the Constitution of Ukraine, but does not form a new type of fundamental right of a person and a citizen. It is argued that the right to safe education is a structural element of everyone's constitutional right to education. In times of war, education ensures national security and the stability of society. The author's definition of the concepts of the objective right of everyone to education is formulated - it is a system of legal norms enshrined in the Constitution of Ukraine, the laws of Ukraine and the current international treaties of Ukraine, which determine the goals, principles, standards and organizational and legal mechanism of the functioning of the education system, establishes positive obligations of the state to ensure accessibility, quality, safety and continuity of education, regulates the behavior of subjects of constitutional and legal relations in the field of education, determines the limits of permissible restrictions on the right to education, as well as the subjective right of everyone to education - it is the opportunity guaranteed by the Constitution of Ukraine, the laws of Ukraine and international treaties of Ukraine for each person to acquire a set of competencies (learning outcomes) defined by state standards in safe and equal conditions, with the provision of state guarantees of quality, accessibility and protection from discrimination. It has been established that the structural elements of the subjective legal right of everyone to education, in addition to those structural elements that are inherent in it in peacetime, are the following: the right to continuity of education; the right to a safe educational environment; the right to digital accessibility of education; the right to an adaptive (flexible) form of the educational process; the right to institutional support; the right to simplified administrative procedures. As a result of the analysis of the case law of the European Court of Human Rights and national courts of Ukraine, the evolution of the interpretation of everyone's right to education in wartime conditions has been established: the courts are actually setting new standards for the accessibility of education for internally displaced persons and education seekers in the war zone. It has been established that a structural element of a person's subjective legal right to education is the right to a fair and proper assessment of an individual's individual needs, interests, abilities and learning ability. Such an assessment should be carried out using psychological and pedagogical tools and with mandatory consideration of the individual characteristics of each seeker. It is argued that in wartime, ensuring the right to education of children who do not speak the state language or speak it at an insufficient level for obtaining education requires the formation of a model of regulatory and legal regulation that is based on international standards of everyone's right to education, the principles of equality, the prohibition of discrimination, and ensures inclusive education. Such a model should provide for intensive and specialized language support programs; ensure inclusive education in general classes; be based on the principle of the best interests of the child; be aimed at integration and support, not segregation; ensure equal opportunities for every child to receive a quality education; contribute to the strengthening of the state language as a constitutional value. It is substantiated that the use of the criterion "level of proficiency in the language of instruction" as a basis for dividing students into separate classes creates a high risk of hidden discrimination based on the "level of proficiency in the language of instruction" and the leveling of the criterion "ability of the child", if such division is not accompanied by guarantees of the identity of the content of education in a separate class and a regular general class, the existence of mechanisms for integrating students into general classes. As a result of the analysis of the experience of the Czech Republic and Croatia, it was established that the formation of separate classes for children with an insufficient level of proficiency in the language of instruction led to the systemic isolation of such students, narrowing their educational opportunities and violating the principle of equality in access to quality education. The legal positions of the European Court of Human Rights on the creation of separate classes for children who do not speak the language of instruction or speak it at a level insufficient for instruction, and the provision of educational services in such classes, which must be adhered to by all member states of the Council of Europe, including Ukraine in times of war, are highlighted: the creation of separate classes is permitted when the content of education in the class where such children study is equivalent to the content of education in the class where children who speak the language of instruction study; there are clear and accessible procedures for transferring a child to a general class when he or she achieves an appropriate level of language proficiency; effective means of appealing the results of the assessment of the level of language proficiency, which affects the student's further educational trajectory, are provided; the language criterion is not combined with signs of race, ethnic origin, nationality, etc. The state's obligation to ensure the right to education in occupied territories, as well as in territories over which the state retains effective legal control, although suffering from an armed conflict, is characterized; in territories over which none of the parties to the conflict has established effective control. It is established that even if part of the territory of the state is occupied, the state must take all possible measures – not only legal, but also diplomatic – to continue to ensure the right of everyone to education. The practice applied by the Republic of Moldova in the territory of Moldova occupied by Russia (organization of alternative premises for schools, financing of their repair, equipment, payment of salaries to school employees, financing of transport costs of school buses) is highlighted and which was recognized by the European Court of Human Rights as evidence of the bona fide fulfillment by Moldova of its positive obligations. It is argued that these legal positions, formulated by the European Court of Human Rights in cases against Russia and Moldova, the territory of which is subject to prolonged occupation, are of decisive importance for the improvement by Ukraine of the regulatory and legal mechanism for ensuring the right of everyone to education in the territories of Ukraine occupied by Russia. The legal positions of the European Court of Human Rights on determining the boundaries of the jurisdiction of the occupying state and the fulfillment by such a state of the obligation to ensure the right of everyone to education are highlighted. As a result of the analysis of international human rights instruments, the legal positions of the International Court of Justice in the decision in the case "Democratic Republic of the Congo v. Uganda", the European Court of Human Rights in cases against Russia, Moldova, Turkey, the following obligations of a state that has lost actual control over its territory to ensure the right of everyone to education are highlighted: to create regulatory and legal mechanisms to ensure everyone's access to education; to apply diplomatic measures to ensure everyone in the occupied territory the right to education; to finance educational institutions that remained in the occupied territories, to develop and introduce alternative forms of education; to recognize documents issued to students in the occupied territories by educational institutions; positive and negative obligations of the occupying state: not to destroy educational infrastructure, not to interfere with the work of schools, not to implement policies that impede access to education (prohibition of teaching in the native language, the state language of the country whose territory is occupied, artificial change of curricula, relocation of educational institutions); ensure the operation of educational institutions, admit entities that provide humanitarian assistance to educational institutions, ensure the absence of discriminatory barriers. The warring parties have the following obligations in the field of education: to refrain from destroying educational institutions, their use for military purposes, to refrain from discriminating against students, to ensure the security of educational institutions, to promote the creation of safe conditions for students' learning, to guarantee students' access to educational materials, the possibility of studying under humanitarian educational programs, to create alternative forms of education, to recognize documents issued by educational institutions, to support displaced students. The essence of the principle of due diligence is revealed and its role in ensuring everyone's constitutional right to education is characterized. The features of the restriction of the right to education in wartime are highlighted. It is established that only the presence of a state law on the legal regime of martial law, subordinate normative legal acts on the extension of the term of martial law in the state, on general mobilization, and restrictions on the right to education by local normative legal acts are those that do not meet the requirement of "established by law". The systemic problem of shifting the center of regulatory and legal regulation in Ukraine from the law as an act of the Parliament of the state to by-laws has been identified. It has been established that by-laws of the Cabinet of Ministers of Ukraine, the Ministry of Education and Science of Ukraine, decisions of military-civilian administrations, which limit certain possibilities of a person, which are structural elements of the subjective legal right of a person to education, do not always meet the criteria of accessibility and predictability, are adopted in short terms, contain excessive discretion of executive bodies of state power, are temporary, do not provide an appropriate level of legal certainty, and are fragmentary in nature. Such a trend contradicts the principle of the rule of law, does not correspond to the legal positions of the European Court of Human Rights regarding the predictability and clarity of the rule of law and is incompatible with the norms of Article 2 of Protocol 1 to the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. As a result of the analysis of the decisions of the European Court of Human Rights in cases against Italy and Denmark, it was established that the determination of the content of the curriculum, its structure and methods of assessing knowledge falls within the competence of the state, which must independently choose the tools for monitoring learning outcomes, including when students move from one level of education to another. The European Court of Human Rights is not empowered to assess the content of curricula, the appropriateness of the tests used or other forms of monitoring. The proportionality of restrictions on the right to education is assessed by the European Court of Human Rights through the prism of achieving a legitimate aim and ensuring the possibility of exercising the right of an individual to education, without interfering with the methods of assessing knowledge, which remain within the sphere of national competence. Proposals have been developed to amend the Constitution of Ukraine: 1) to set out Part 3 of Article 53 of the Constitution of Ukraine in the following wording: “The state ensures the availability and free of charge of preschool, complete general secondary, vocational, higher and postgraduate education in state and municipal educational institutions; development of preschool, complete general secondary, out-of-school, vocational, higher and postgraduate education, various forms of training; provision of state scholarships and benefits to pupils and students"; 2) Part 5 of Article 53 of the Constitution of Ukraine shall be worded as follows: "Citizens belonging to indigenous peoples and national minorities shall, in accordance with the law, be guaranteed the right to study their native language in state, municipal, private educational institutions or through national cultural societies." Proposals have been developed to make the following changes to the legislation of Ukraine: 1) Clause 1 of Article 5 of the Law of Ukraine “On Indigenous Peoples of Ukraine” to be worded as follows: “Indigenous peoples of Ukraine have the right to create their own educational institutions or cooperate with educational institutions of all forms of ownership in order to ensure the study of the language, history, and culture of the relevant indigenous people and teaching in the state language. The use of indigenous languages in the field of education is determined by the Law of Ukraine “On Education” and special laws in this area”; 2) Clause 6 of Clause 2 of Article 5 of the Law of Ukraine “On National Minorities (Communities) of Ukraine” to be worded as follows: “6) education, in particular, in the state language”; to supplement Clause 2 of Article 5 of the Law of Ukraine “On National Minorities (Communities) of Ukraine” with Clause 7 as follows: “7) study of the language of a national minority”. The second section of the dissertation research “Constitutional and legal mechanism for ensuring the right to education in the conditions of war in Ukraine” establishes that Russia’s aggression against Ukraine and Ukraine’s implementation of a foreign policy course to gain full membership in the EU became catalysts for a fundamental change in the constitutional and legal provision of everyone’s right to education and the formation of a new concept for its provision. The following main features of this concept are highlighted: continuity of education; special forms of organizing the educational process for internally displaced persons, persons from territories of Ukraine temporarily occupied by Russia, persons who are in areas of hostilities, persons who are temporarily abroad, citizens of Ukraine who were deported by Russia from the occupied part of the territory of Ukraine; individual educational trajectory; personalization of learning; early inclusion; recognition of the results of informal education; safe educational environment; balancing state policy in the field of education with state policy in the areas of national security and defense, state social policy; institutional autonomy of educational institutions under state control; recognition of international accreditation and foreign academic degrees; unification of standards for ensuring the quality of education; digital transformation; reintegration of applicants from the temporarily occupied territories of Ukraine; public-private partnership and preservation of constitutional guarantees of free primary and secondary education; guarantees of access to education, including free second higher education, for veterans, internally displaced persons, volunteers, persons with special educational needs; digital education; national-patriotic education; provision of formal education in the state language, non-formal and informal education in the state language, languages of indigenous peoples, national minorities; the ability of educational institutions to provide rehabilitation services; integration of education with the labor market and the national qualifications system; integration of volunteer activities into the educational process. The following stages of the evolution of the constitutional and legal provision of everyone's right to education in wartime and their characteristic features are highlighted: 1) 2014 - early 2017: determination of the foundations of ensuring everyone's right to education in the territories of Ukraine temporarily occupied by Russia, introduction of new forms of education; 2) 2017 - 2019: codification and systematization of the legislation of Ukraine regulating social relations that arise in the process of implementing everyone's constitutional right to education, the rights and obligations of persons participating in the implementation of this right; consolidation in the legislation of Ukraine of inclusive education, the national framework of qualifications, the principles of autonomy of educational institutions, and academic integrity; harmonization with European standards; expansion of legal guarantees for students with special educational needs; 3) 2019-2020: legal regulation of combating bullying, consolidation of the responsibilities of education authorities, heads of educational institutions and teaching staff to ensure safe learning conditions, strengthening social guarantees for teaching staff and education seekers; 4) 2021-2023: consolidation of a new structural element of everyone's subjective legal right to education - the right to a safe educational environment; consolidation of the principle of continuity of education; institutional strengthening of the National Agency for Quality Assurance in Higher Education, development of a national qualifications framework, improvement of state control over compliance with education quality standards, implementation of integrated information systems for education management and monitoring of learning outcomes, initiation of balancing state policy in the field of education with state policy in the areas of national security and defense, and state social policy; 5) 2023-2025: comprehensive regulatory and legal support for the continuity of education and the security of the educational environment in conditions of full-scale war (introduction of individual educational trajectories, mechanisms for recognizing the learning outcomes of applicants from temporarily occupied territories, expansion of social guarantees for veterans, internally displaced persons, volunteers, enabling educational institutions to provide rehabilitation services, adaptation of vocational education, establishing a mandatory prerequisite for organizing full-time education for applicants - providing educational institutions with protective structures; establishing control procedures and responsibility for maintaining safe conditions for the educational process). It has been established that from the beginning of Russia's aggression against Ukraine to this day, more and more positive obligations of the state have been enshrined in the legislation of Ukraine: ensuring the safety of participants in the educational process; creating a regulatory and institutional mechanism for distance, blended or individual learning; ensuring equal access to education regardless of place of residence; maintaining funding for education in martial law; promoting academic mobility and international cooperation in the field of education. In 2014-2025, there was a transition from fragmentary constitutional and legal provision of the right to education in wartime to a comprehensive one. There was also a transition from a centralized model of state management of the education sector to a decentralized one, based on the principles of subsidiarity, autonomy and responsibility of territorial communities. The shortcomings of the regulatory and legal mechanism for ensuring everyone's right to education under martial law were identified, and directions for improving the Law of Ukraine «On Education», the Law of Ukraine «On Preschool Education», the Law of Ukraine «On Complete General Secondary Education», the Law of Ukraine «On Extracurricular Education», the Law of Ukraine «On Vocational (Vocational and Technical) Education», the Law of Ukraine «On Professional Pre-Higher Education», the Law of Ukraine «On Higher Education», the Law of Ukraine «On Ensuring the Rights and Freedoms of Citizens and the Legal Regime on the Temporarily Occupied Territory of Ukraine» were proposed. A comparative legal analysis of foreign models of preschool education was carried out, and a model of regulatory and legal regulation of language support for children who are, have been on the territory of Ukraine occupied by Russia, and children deported by Russia to its own territory was developed. It was established that in Ukraine, the use of private tutoring is widespread and indicates inequality in access to quality educational services. As a result of the analysis of foreign experience, it was found that models where the state finances additional educational services through schools or accredited operators, rather than through direct reimbursement of costs for tutors to parents, are effective. Directions for improving the Law of Ukraine «On General Secondary Education» are proposed. The legislation of Ukraine that regulates social relations that arise when ensuring the right to education of persons with special educational needs in war conditions is analyzed, its shortcomings are identified, and the main vectors of improvement are proposed. The role of the Ministry of Education and Science of Ukraine, the Educational Ombudsman, the Commissioner for Human Rights of the Verkhovna Rada, local state administrations, military-civilian administrations, local self-government bodies, national and international judicial institutions in the institutional mechanism for ensuring the constitutional right to education is characterized. The shortcomings of the legal status of the Ministry of Education and Science of Ukraine, the Educational Ombudsman, the Verkhovna Rada Commissioner for Human Rights, local state administrations, military-civilian administrations, and local self-government bodies are highlighted, which lead to a decrease in the effectiveness of the institutional provision of everyone's constitutional right to education in wartime. Proposals are developed regarding areas for their improvement.The results of the dissertation were published in scientific articles on the topic «The role of the decisions of the European Court of Human Rights in improving national mechanisms for ensuring the right to education in the member states of the Council of Europe», «The duty of the state to ensure the right of everyone to education in temporarily occupied territories», «Restrictions on the right of everyone to education during the period of the legal regime of martial law», theses «On the possibility of restricting the right to education in times of martial law», «Quality of education during war: current problems and ways of solving it». Since these scientific works were previously published to highlight the main results of the dissertation research, they are used in the text of the dissertation, and the appropriate references to them are provided. Keywords: human rights, child, children with special educational needs, constitutionalism, state, right to education, constitutional and legal mechanism for ensuring the right to education, ensuring human rights, principle of equality, prohibition of discrimination, constitutional identity, interpretation, restrictions on human rights, martial law, national security.ukправа людинидитинадіти з особливими освітніми потребамиконституціоналізмдержаваправо на освітуконституційно-правовий механізм забезпечення права на освітузабезпечення прав людинипринцип рівностізаборона дискримінаціїконституційна ідентичністьтлумаченняобмеження прав людинивоєнний станнаціональна безпека.human rightschildchildren with special educational needsconstitutionalismstateright to educationconstitutional and legal mechanism for ensuring the right to educationensuring human rightsprinciple of equalityprohibition of discriminationconstitutional identityinterpretationrestrictions on human rightsmartial lawnational security.Дисертація