Микола Погорецький2025-11-182025-11-182025Погорецький М. Використання поліграфу у доказуванні у кримінальних провадженнях: практика США, країн ЄС, ЄСПЛ та України. Правові новели. 2025. № 26. С. 318-335.УДК 343.98:343.148:343.13:159.9.072.59(100)(477)10.32782/ln.2025.26.37https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/8691Стаття присвячена комплексному дослідженню проблем правового статусу, наукової обґрунтованості та процесуальної допустимості використання поліграфа у кримінальному процесуальному доказуванні. На підставі порівняльного аналізу судової практики США, Канади, держав Європейського Союзу, рішень Європейського суду з прав людини та судової практики України висвітлено тенденції й обмеження застосування поліграфічного тестування у кримінальному процесі, визначено його місце в системі засобів криміналістичної тактики та окреслено проблеми процесуальної регламентації. Доведено, що поліграф не є самостійним джерелом доказів і не може підтверджувати юридично значущі факти без перевірки іншими засобами доказування, проте за належної організації та добровільної участі може використовуватись як допоміжний інструмент орієнтаційного характеру для підвищення інформативності допиту, виявлення суперечностей і перевірки правдивості показань. Особлива увага приділяється аналізу ризиків порушення прав людини при застосуванні поліграфа, зокрема щодо свободи від самовикриття, захисту гідності та забезпечення процесуальної справедливості. У роботі проаналізовано основні стандарти оцінки достовірності результатів і наукової обґрунтованості методики, вироблені у прецедентних справах Frye v. United States, Daubert v. Merrell Dow Pharmaceuticals, R. v. Béland та у рішеннях ЄСПЛ (Jalloh v. Germany, Fazliyski v. Bulgaria, Tyagunova v. Russia), а також показано, як ці критерії поступово інтегруються в українську судову практику. На основі проведеного аналізуобґрунтовано необхідність прийняття спеціальних нормативних положень, які б визначали правовий статус поліграфа, умови його застосування, кваліфікаційні вимоги до фахівців, стандарти проведення та фіксації результатів. Запропоновано розглядати поліграф як інструмент криміналістичної тактики, що сприяє оптимізації допиту, уточненню версій і підвищенню достовірності зібраної інформації, але не як доказ у процесуальному розумінні. У статті сформульовано концепцію поєднання ефективності розслідування з гарантіями верховенства права, законності та захисту прав людини при використанні поліграфа у кримінальному провадженні.The article is devoted to a comprehensive study of the legal status, scientific validity, and procedural admissibility of using the polygraph in criminal procedural evidence. Based on a comparative analysis of judicial practice in the United States, Canada, the European Union member states, the case law of the European Court of Human Rights, and Ukrainian court practice, the article highlights the main trends and limitations of polygraph testing in criminal proceedings, defines its place within the system of forensic tactics, and outlines the problems of procedural regulation. It is substantiated that the polygraph does not constitute an independent source of evidence and cannot confirm legally significant facts without verification by other means of proof. However, when properly organized and conducted with voluntary participation, it may serve as an auxiliary, indicative tool to enhance the informativeness of interrogations, identify inconsistencies, and verify the credibility of statements. Particular attention is paid to analyzing the risks of human rights violations in the use of the polygraph, especially concerning the privilege against self-incrimination, the protection of human dignity, and the assurance of procedural fairness. The article examines the key standards for assessing the reliability and scientific validity of polygraph results developed in landmark cases such as Frye v. United States, Daubert v. Merrell Dow Pharmaceuticals, R. v. Béland, and in the judgments of the European Court of Human Rights (Jalloh v. Germany, Fazliyski v. Bulgaria, Tyagunova v. Russia), and demonstrates how these criteria are gradually being integrated into Ukrainian judicial practice. Based on the analysis, the author substantiates the need to adopt specific normative provisions defining the legal status of the polygraph, the conditions for its use, the qualification requirements for specialists, and the standards for conducting and recording results. The polygraph is proposed to be viewed as a tool of forensic tactics that contributes to the optimization of interrogation, the clarification of investigative versions, and the improvement of the reliability of collected information, but not as evidence in the procedural sense. The article formulates a concept for combining the efficiency of investigation with the guarantees of the rule of law, legality, and the protection of human rights when using the polygraph in criminal proceedings.ukполіграфкримінальне процесуальне доказуваннядопустимість доказівдостовірність результатівнаукова обґрунтованістькриміналістична тактика допитупсихофі зіологічне тестуванняправа людинипроцесуальні гарантіїсудова практика СШАКанадикраїн ЄСЄСПЛУкраїниpolygraphcriminal procedural evidenceadmissibility of evidencereliability of resultsscientific validityforensic interrogation tacticspsychophysiological testinghuman rightsprocedural guaranteesjudicial practice of the USACanadaEU countriesECtHRand UkraineСтаття