Лагодич, ВолодимирВолодимирЛагодич2026-02-252026-02-252025Лагодич, В. (2025). Аваро-римське протистояння за Сингідун 597 року. Етнічна історія народів Європи, (77), 7–12. https://doi.org/10.17721/2518-1270.2025.77.01https://doi.org/10.17721/2518-1270.2025.77.01https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/10792Характерним для дипломатії азійських кочовиків аварів, які мігрували до регіону Центрально-Східної Європи після 557 р., було здійснення системних виправ на терени Балканських провінцій Римської імперії задля отримання грошових виплат. У свою чергу, протягом 60–80-х років VI ст. основний вектор мілітарної потуги Імперії був зміщений на фронтир із Персією Сасанідів. Як наслідок, оборона Константинополя супроти кочовиків ґрунтувалася на укріплених твердинях Фракійського діоцезу, зокрема провінції Мезія І (лат. Moesia Primae). Одним із населених пунктів провінції, який системно зазнавав нападів кочовиків, був Сингідун (лат. Singidunum, суч. Белград, Сербія). Через географічне розташування, Сингідун був стратегічно важливим для обидвох сторін конфлікту. Його утримання дозволяло контролювати переміщення сил через річки Сава та Дунай. На значення Сингідуна у оборонній системі Імперії вказує політика автократорів Юстиніана І (527–565) та Маврикія (582–602) задля відновлення та розбудови фортифікацій міста. Наприкінці VI ст. авари підходили до мур Сингідуна принаймні чотири рази: у 581 р., 583 р., 589 р. та 597 р. Прецедент боротьби за Сингідун 597 р. у цьому контексті є особливо примітним. Почавшись, як спроба аварів та склавинів виявити оборонний потенціал римлян, вона постала повномірним, хоч і нетривалим, зіткненням сторін. Перемога римлян під Сингідуном дозволила очільнику регіонального угрупування Константинополя, військовому магістру Фракії (лат. magister militum per Thracias) Пріску здійснити похід у стан аварів, переправившись через Дунай у 599 р.The diplomacy of the Asian nomads Avars, who migrated to the region of Central and Eastern Europe after 557, was characterized by systematic campains to the Balkan provinces of the Roman Empire to receive monetary payments. In turn, during the 560s – 580s, the main vector of the Empire’s military power was shifted to the frontier with Sassanid Persia. As a result, the defense of Constantinople against nomads was based on the fortified strongholds of the Thracian diocese, in particular the province of Moesia I (Moesia Primae). One of the settlements in the province that was systematically attacked by nomads was Singidunum (modern Belgrade, Serbia). Due to its geographical location, Singidunum was strategically important for both sides of the conflict – its retention allowed to control the movement of forces across the Sava and Danube rivers. The importance of Singidunum in the defense system of the Empire is indicated by the policy of the autocrators Justinian I (527–565) and Maurice (582–602) to restore and build the city’s fortifications. At the end of the sixth century, the Avars approached the walls of Singidunum at least four times in 581, 583, 589, and 597. The precedent of the 597 siege of Singidunum is particularly noteworthy in this context. Beginning as an attempt to test the Roman defense potential by the Avars and Sclavinians, it turned out to be a full-fledged, albeit short-lived, clash between the parties. The subsequent Roman victory at Singidunum allowed the head of Constantinople’s regional grouping, magister militum per Thracias Priscus to march to the Avars, crossing the Danube in c. 599.ukСередні вікиСингідунаваривійськовий магістрМезіяКонстантинопольMiddle AgesSingidunumAvarsmilitary magistrateMoesiaConstantinopleСтаття