ЦАРИК, ГалинаГалинаЦАРИК2026-03-112026-03-112024-06-28ЦАРИК, Г. (2024). MEDIA DISCOURSE AS SEMIOSIS: THE POTENTIAL OF SEMIOTICS FOR DEFINING MEDIA DISCOURSE. Linguistic and Conceptual Worldviews, 2(76). https://doi.org/10.17721/2520-6397.2024.2.0710.17721/2520-6397.2024.2.07https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/12335Background. Discourse theory is interdisciplinary. The methodological apparatus of linguistics and various related fields such as sociology, culturology, psychology, and linguosemiotics, is applied to study, comprehend, interpret, and formulate the methodological principles of discourse analysis (including media discourse as a subtype of institutional discourse) and its components (text, utterance, communicative event, communicative act). Methods and approaches to studying media discourse mostly complement each other, thus being participatory. At the current stage of language science development, media discourse is the object of numerous research investigations by Ukrainian and foreign linguists. The article aims to propose a definition of media discourse by identifying its key features as a category of communication generated by mass media. To achieve this purpose: a) we consider media discourse as a complex sign and analyze its action of sign (semiosis); b) with a focus on the sociosemiosic approach to discourse analysis, we identify characteristic features of this discourse and define it as a subtype of institutional discourse; c) we provide an interpretation of the main metalanguage units used to describe the proposed approach. Methods. The research has been conducted based on the methodological principles developed in modern communicative linguistics using a semiosic approach to discourse analysis. To achieve the research aim, the following general scientific methods are applied: descriptive, inductive, comparative, generalization, and a special method of linguistic semiotic discourse interpretation. Results. Media discourse (MD) is characterized by the following features: Generated by various agents (including media producers — institutions and individuals — and recipients). Comprises a variety of speech genres embodied in texts, which are complex signs, the signification of which is characterized by code, information and cultural dimensions. Directed towards interaction. The core finding of our investigation is considered to be the reasoned presentation of the effectiveness of applying a semiotic approach to the analysis of media discourse. Conclusion. Media discourse is a complex sign, the signification of which occurs in the informational space and is characterized by code, informational, and cultural dimensionsДля людини її зв’язок зі світом постає як усвідомлюване, пізнавальне і змінюване нею відношення, а вся дійсність – як сукупність відношень. Володимир Шинкарук   Вступ. Теорія дискурсу є міждисциплінарною. Методологічний апарат мовознавства та різних суміжних царин, як-от соціологія, культорологія, психологія та лінгвосеміотика, застосовується для вивчення, осмислення, трактування, формулювання методологічних засад дослідження дискурсу (зокрема медійного дискурсу як підтипу інституційного) та його складників (текст, висловлення, комунікативна подія, комунікативний акт). Методи та підходи до вивчення медійного дискурсу здебільшого доповнюють один одного, отож є партисипативними. На сучасному етапі розвитку науки про мову медійний дискурс є об’єктом низки наукових розвідок українських та зарубіжних мовознавців. Мета статті – запропонувати визначення медійного дискурсу шляхом виокремлення його ключових ознак як категорії комунікації, породженої засобами масової інформації. Для досягнення мети: а) розглядаємо медійний дискурс як складний знак та аналізуємо його знакодію (семіозис); б) з опорою на соціосеміосичний підхід до аналізу дискурсу виокремлюємо характерні ознаки цього дискурсу та визначаємо його як підтип інституційного дискурсу; в) подаємо тлумачення основних одиниць метамови, що застосовуються при описі запропонованого підходу. Методи. Дослідження виконане з опорою на методологічні засади, випрацьовані у сучасній комунікативній лінгвістиці із використанням семіосичного підходу до аналізу дискурсу. Для досягнення мети розвідки застосовано такі загальнонаукові методи: описовий, індукція, порівняння, узагальнення та спеціальний метод лінгвосеміотичної інтерпретації дискурсу. Результати. Медійний дискурс (МД) характеризується такими ознаками: 1) Породжується різними агентами (і медійними продуцентами — інституціями та особистостями – і реціпієнтами). 2) Cтановить сукупність різних мовленнєвих жанрів, втілених у текстах, що є складними знаками, знакодія яких характеризується кодовим, інформаційним та культурним вимірами. 3). Cпрямований на інтеракцію. Стрижневою знахідкою нашої розвідки вважаємо аргументоване представлення ефективності застосування семіосичниого підходу до аналізу медійного дискурсу. Висновок. Медійний дискурс – складний знак, знакодія якого відбувавється в інформаційному просторі і який характеризується кодовим, інформаційним та культурними вимірами. ____________ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ   Андрейчук, Н. І. (2021). Виміри семіозису: монографія. ПАІС. Андрейчук, Н. І.(2011). Семіотика лінгвокультурного простору Англії кінця XV – початку XVII століття: монографія. Видавництво Львівської політехніки. Бацевич, Ф. С. (2004). Основи комунікативної лінгвістики. Академія. Бацевич Ф.С.(2010) Нариси з лінгвістичної прагматики: Монографія. ПАІС. Вайшенберг, З. (2004). Новинна журналістика: Навчальний посібник. Академія Української преси. Джоголос, О. В. &, Богуславський, О. В. (2016). Засади впровадження суспільного телерадіомовлення: європейський досвід. Балаклицький М.А. Морально-етичний дискурс сучасних ЗМІ в координатах викликів доби: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. с. 13–17. Міленіум. Дяченко, М. Д. (2019). Лінгвоісторичний аспект дефініції дискурсу. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. 30 (69) c. 2. https://doi.org/10.32838/2663-6069/2019.2-2/01 https://philol.vernadskyjournals.in.ua/journals/2019/2_2019/part_2/3.pdf Мартинюк, А. П. (2011). Словник основних термінів когнітивно-дискурсивної лінгвістики. ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Корольов, І. Р. (2012). Поняття дискурсу в сучасному мовознавстві: визначення, структура, типологія. Studia-linguistica. 6 (2). c. 294–296. Київський нац. ун-т ім. Шевченка.http://nbuv.gov.ua/UJRN/Stling_2012_6%282%29__48 Кузнєцова, Т. В (2016). До проблеми ціннісно-смислової динамічності медіатексту. Засади впровадження суспільного телерадіомовлення: європейський досвід. Морально-етичний дискурс сучасних ЗМІ в координатах викликів доби: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. с.30–32. Міленіум. Омелянчук, Ю. О. (2017). Псевдоновини як жанр сучасного англомовного медіадискурсу: лінгвокогнітивний, комунікативно-прагматичний параметри [Дис. канд. філол. наук, Херсонський державний університет]. Інституційний репозитарій Запорізького національного університету. https://doi.org/10.32999/ksu2663-3426/2019-2-24, https://scholar.google.com/ Пономаренко, Л. Г. (2016). Теорія журналістики й журналістська практика: вічні ножниці розбіжностей. Морально-етичний дискурс сучасних ЗМІ в координатах викликів доби: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. с.48. Міленіум. Почепцов, Г. Г. (2022.) Токсичний інфопростір. Як зберегти ясність мислення і свободу дій. Віват. Пянковська, І. (2022). Лінгвістичні засоби впливу в німецькому медіатексті. Актуальнi питання гуманiтарних наук. 47, (3). с. 113–119. https://doi.org/10.24919/2308-4863/47-3-18  Різун, В. В. (2008). Теорія масової комунікації: підруч. для студ. галузі 0303 “журналістика та інформація”. “Просвіта”.  Роджерс, Еверетт М. (2009). Дифузія інновацій. Видавничий центр “Києво-Могилянська академія”. Серажим, К. (2002). Дискурс як соціолінгвальне явище: Методологія, архітектоніка, варіативність. [На метеріалах сучасної газетної публіцистики]. За ред. В. Різуна. Київ. нац. ун.-т ім. Тараса Шевченка. Селіванова, О. О. (2006). Сучасна лінгвістика: термін. енцикл. Довкілля. Сизонов, Д. (2013). Медіатекс та медіадискурс в сучасному медійному просторі. Studia Linguistica.7. с. 389–391. https://doi.org/10.17721/APULTP.2019.39.21-36 Томчаковська, Ю.О. (2021). Дискурсологія: напрями і завдання. Записки з романо-германської філології. 1(46) с. 115–121. http://dspace.onua.edu.ua/handle/11300/17888]  Царик, Г. (2023) Подкаст як жанр сучасного медійного тексту. Південний архів (філологічні науки) 95. с.71. https://doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2023-95-8 Фінклер, Ю. Е. (2019) Українські реформи та медійні міркування с. 137–145. https://doi.org/10.37222/2524-0331-2020-10(28)-22 Zb2020FinklerYuri Фінклер, Ю. Е. (2020) Мас–медіа в рамцях влади: знову про інституцірналізацію. с. 300–313. https://doi.org/10.37222/2524-0331-2020-10(28)-22 Харарі, Ю. Н. (2023). 21 урок для 21 століття. Перекл. Демянчук О.Букшеф. Шевченко, Л. І., & Дергач, Д. В., & Сизонов, Д. Ю. (2014). Медіалінгвістика: словник термінів і понять / за ред. Л. І. Шевченко. Київський університет. Шевченко, Л., & Сизонов, Д. (2021) Теорія медіалінгвістики / за ред. Л. І. Шевченко. Київський університет. Encyclopædia Britannica. https://www.britannica.com/search?query=deepfake Dijk, T. A. van. (2008). Discourse and Context: A Sociocognitive Approach. Cambridge University Press. Foucault, M. (1972). The Archaeology of Knowledge: And the Discourse on Language. р. 49. Pantheon Books. Foucault, M. (1982). [1981]. The Order of Discourse. Untying the Text: A Post-Structuralist Reader. ed. R. J. C. Young. Routledge & Kegan Paul P. Juignet, P. (2015) Michel Foucault et le concept d'épistémè. Philosophie, science et société. pp. 331–332. https://philosciences.com/ Habermas, J., Luhmann, N. (1971). Vorbereitende Bemerkungen zu einer Theorie der kommunikativen Kompetenz. In: Habermas und Luhmann. Halliday, M. A. K. (1993) [1975]. Language as Social Semiotic. Language and Literacy in Social Practice / ed. by Maybin, J. Multilingual Matters, Halliday, M. A. K., Hasan, R. (1976). Cohesion in English. Longman. p. 374. https://www.academia.edu/23141930/Cohesion_in_English_Halliday_and_Hasan Halliday, M. A. K, Berry, M. (1996). Meaning and Form: Systemic Functional Interpretations. Bloomsbury. Halliday, M. A. K. (2007). Language and Society: 10. Collected Works of M.A.K. Halliday, ed. by Jonathan J. Webster. and New Continuum. Harris, Z. S. (1952) Discourse Analysis. Language 28. Repr. in The Structure of Language: Readings in the philosophy of language ed. by Jerry A. Fodor & Jerrold J. Katz.Prentice-Hall. Maas, U. (1984). Als der Geist der Gemeinschaft eine Sprache fand: Sprache in Nationalsozialismus. Versuch einer historischen Argumentationsanalyse. Westdeutscher Verlag. Mammadov, А. & Lewandowska-Tomaszczyk, В. (2022). Analysing Media Discourse: Traditional and New. еd. by Mammadov А and Lewandowska-Tomaszczyk В. Cambridge. Pierce, Ch. S. (1985) Logic as Semiotic: The theory of Signs // Semiotics. An Introductory Anthology / Ed. with Introductions by R. E. Innis.Indiana University Press. Sériot, P. (1985). Analysis of Soviet political discourse. Institute of Slavic Studies. Stubbs, M. (1983). Discourse analysis: the sociolinguistic analysis of natural language. University of Chicago Press. https://www.academia.edu/60315732/Discourse_analysis_The_sociolinguistic_analysis_of_natural_language Watts, R. J. (1981). The pragmalinguistic analysis of narrative texts: narrative cooperation in Charles Dickens's “Hard Times. Gunter Narr Verlag Tubingen.uksemiosisinstitutional discoursemedia linguisticsmedia discoursemedia textinteractionsemiosic approachesсеміозисінституційний дискурсмедіалінгвістикамедійний дискурсмедійний текстінтеракціясеміосичні підходиСтаття