Симоненко Олена ВолодимирівнаЦиганов Сергій Андрійович2025-05-232025-05-232025-05-21Симоненко О.В. Фінансово-економічні механізми переходу від традиційної до низько вуглецевої економіки в умовах глобальної кліматичної кризи : дис. … доктора філософії : 292 Міжнародні економічні відносини / Симоненко Олена Володимирівна ; наук. кер. С. А. Циганов. Київ, 2025. 255 с.УДК 338.2:336.1:628.5https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/6509Дисертацію присвячено дослідженню фінансово-економічних механізмів переходу від традиційної до низьковуглецевої економіки в умовах глобальної кліматичної кризи. Здійснено комплексний аналіз теоретико-методологічних підходів до обґрунтування економічних механізмів та фінансових інструментів впровадження низьковуглецевої моделі розвитку економіки під впливом глобальних кліматичних процесів. Дисертаційне дослідження містить узагальнення наукових поглядів до вивчення взаємозв’язку між зростанням глобального виробництва, яке пов’язане з промисловим розвитком, та джерелом такого зростання, розширенням споживання дешевої енергії від нарощення використання традиційних викопних видів палива. Моделювання клімату, започатковане в 60-х рр. 20 ст., довело прямий зв'язок між задоволенням зростаючих енергетичних потреб з підвищенням концентрації CO2 та середньої світової температури на 2°С і сприяло формуванню міждисциплінарного наукового підходу до вивчення природи кліматичних змін. Обґрунтовано, що архітектура міжнародного співробітництва в поєднанні з міжурядовою взаємодією забезпечує розробку рішень досягнення цілей розвитку, який буде стійкий до змін клімату. В дисертаційному досліджені розмежовано поняття традиційної та низьковуглецевої економіки, з’ясовано зміст переходу, який полягає у зменшенні викидів вуглецю через впровадження технологічних та природоорієнтованих рішень та заходів. Встановлено, що обсяги фінансових потоків досягнення цілей переходу недостатні через існування бар'єрів для перенаправлення глобального капіталу на кліматичні дії та обґрунтовано, що ринкові механізми та фінансові інструменти стимулювання зменшення викидів вуглецю потребують додаткового набору інструментів політики, які стимулюють інвестиції в скорочення енергоємності ВВП, інтеграцію цілей декарбонізації в монетарні та фіскальні рішення, технологічних інновацій, що дозволяють відмовитися від викопних палив, розвивати відновлювальні джерела енергії, зберігати природні екосистеми. У першому розділі встановлено, що модель економіки, в якій економічне зростання, що супроводжується зростанням попиту на енергію, задовольняється завдяки збільшенню частки її виробництва за рахунок відновлювальних джерел, називають низьковуглецевою. Її принципові відмінності ‒ якісні і полягають в абсолютній відмові від певних викопних джерел енергії, зокрема, вугілля, а також у впровадженні низьковуглецевих технологій у промислове виробництво, кліматичних практик у землекористування, стимулювання використання альтернативних джерел енергії. Низьковуглецева модель економіки базується на впровадженні стратегії енергетичного переходу. Таким чином, низьковуглецевий перехід покликаний закласти нові підвалини функціонування глобальної економіки. Також у першому розділі на основі аналізу еволюції наукового осмислення економічної природи кліматичних змін, виявлення логіки його розгортання, а також розкриття основних теоретичних підходів закордонних та вітчизняних вчених в дослідженні економіки та фінансово-економічних механізмів її переходу від традиційної до низьковуглецевої моделі розвитку в умовах кліматичних змін, сформульовано поняття фінансово-економічних механізмів переходу до низьковуглецевої економіки і визначено головні його структурні елементи. Фінансово-економічні механізми переходу від традиційної до низьковуглецевої економіки в умовах глобальної кліматичної кризи – це система політик, методів, принципів, способів, шляхів, важелів, інструментів, форм, рівнів та рішень фінансового та економічного характеру, системне використання яких забезпечує успішний перехід сучасної економіки від традиційної до низьковуглецевої моделі розвитку. Суттєвими елементами цих механізмів є фіскальні, монетарні, регуляторні політики, а також ринкові, неринкові, адміністративні інструменти. В контексті розвитку сучасної світової економіки, звичайно, не можна обійти питання діяльності державних інституцій, міжнародних фінансових та економічних організацій, які своєю політикою суттєво впливають на ефективність фінансово-економічних механізмів. В другому розділі обґрунтовано ключову роль вуглецевого ціноутворення як економічного механізму скорочення викидів парникових газів. Аналіз основних проблем прямого і непрямого вуглецевого ціноутворення, як методів зміни поведінки споживачів, доводить їхню низьку ефективність. Кількісні показники засвідчують, що впроваджені вуглецеві податки та системи торгівлі квотами охоплюють чверть світових викидів. Фактично, менше 1% світових викидів покриваються тарифами на рівні, що обмежують зростання температури нижче 2ºC. Тарифікація вуглецевих викидів, окрім того, є непопулярним заходом, оскільки потребує додаткових бюджетних трансфертів для підтримки споживання низькодоходних домогосподарств на тлі зростання цін на енергоносії. Тому реалізація політики переходу до низьковуглецевої економіки зводиться до триєдиного завдання: досягнення цілей низьковуглецевого розвитку, фінансової стійкості та політичної реалізованості таких заходів. Таким чином, цінових стимулів на вуглець недостатньо для забезпечення трансформаційних змін. Аналіз обсягів фінансування заходів переходу до низьковуглецевої економіки, виконаний в другій частині дисертації, дозволив дійти висновків, що реалізація низьковуглецевих інвестиційних проєктів вимагає одночасного виконання ряду умов. Перша передбачає розширення фінансових інструментів для залучення приватних інвестицій в зелені технології, що впроваджуються у вуглецево-інтенсивних секторах з метою скорочення викидів парникових газів. Друга умова полягає в тому, щоб включити в склад інвестицій для адаптації до кліматичних змін фінансові ресурси держави та місцевих органів влади. Такий механізм вже реалізується в країнах з високим рівнем доходів і має значний мультиплікативний ефект (значення складає ≈10). В країнах з середніми та низькими рівнями доходів витрати з адаптації до кліматичних змін збільшують навантаження на бюджет, спричиняючи «замкнуте коло»: обмежені бюджетні можливості звужують здатність адаптуватися до зміни клімату, а посилення кліматичних шоків підвищують вартість запозичення на світових фінансових ринках, внаслідок чого знижується можливість вжиття заходів щодо адаптації. Тому допомога найбільш вразливим громадам і спільнотам потребує активації діяльності Зеленого кліматичного фонду в сталому фінансуванні інвестицій низьковуглецевого розвитку. Третя умова пов’язана з впровадженням систем страхування ризиків, як ринкових, так і кліматичних, при реалізації низьковуглецевих проєктів, окупність яких значно довша, а вкладання коштів більш ризиковане. Зниженню фінансових ризиків переходу до низьковуглецевої економіки сприяють заходи центральних банків та фінансових регуляторів з впровадження кліматичного ризику, як змінної при наданні позик для клієнтів банків, особливо у вуглецевоємних секторах. Четверта умова – це використання приватним бізнесом власного капіталу для захисту бізнес-операцій від впливу змін клімату. Отже, міжнародна взаємодія, урядові політики, інструменти фінансової підтримки, фіскальної та монетарної політики є ключовими чинниками в досягненні цілей декарбонізації, подоланні глобального інвестиційного розриву та бар'єрів для перенаправлення капіталу на низьковуглецевий розвиток. В третьому розділі констатовано, що, незважаючи на постійне зниження вартості та вдосконалення технологій чистої енергії, низьковуглецева модель економіки, яка базується на впроваджені стратегії енергетичного переходу, зазнає суттєвих труднощів у розвитку індустрій відновлювальної енергетики. Йдеться, насамперед, про глобальну залежність від Китаю у виробництві літієвих елементів як компонентів для вітрових турбін, сонячних панелей і акумуляторів. Встановлено, що найскладнішими для декарбонізації є найбільш енергоємні виробничі підприємства таких галузей виробництва, як металургія, хімічна промисловість і виробництво цементу. Вирішальне значення для досягнення цілей декарбонізації мають інновації. І якщо до 2030 року можна знижувати викиди вуглецю, використовуючи доступні технології, то надалі скорочення викидів потребуватиме технологій, що виходять за рамки існуючих сьогодні. Залежність від технологій, які знаходяться в розробці, вища в секторах, в яких важко досягнути скорочення викидів. Поки що технології вловлювання, утилізації та зберігання вуглецю складні для комерційного використання і, за прогнозами, потребують десятиліть для впровадження. Країнами-лідерами в інвестуванні в технології зеленого водню і зниженні його вартості до рівня конкурентоспроможного з природним газом є Китай, Японія та Південна Корея. Отже, перехід до якісно нових джерел енергії за понад два десятиліття безпрецедентний з точки зору технологічних перетворень, інвестиційно ємкий, політично залежний. Разом з тим, він є екологічно орієнтованим, стимулює інноваційні процеси та зміцнює потенціал економіки. На основі вивчення практик переходу глобальних лідерів США та ЄС доведено, що перехід до низьковуглецевої економіки відповідає національним економічним інтересам відновлення економічної сфери на основі зростання конкурентоспроможності економіки шляхом зміни структури вуглецевоємної економіки на користь високотехнологічних видів виробництва з високою доданою вартістю, застосування менш енергоємних технологій виробництва. Аналіз основних проблем трансформації національної економіки до низьковуглецевої моделі розвитку на основі використання методичного інструментарію МВФ доводить, що сталої тенденції до зниження викидів CO₂ в національній економіці не сформувалося, а її перехід до низьковуглецевої моделі включає такі економічні механізми та фінансові інструменти: підвищення тарифів на емісію CO₂; припинення надання субсидій вугільним шахтам та фінансування будівництва нових електростанцій на вугіллі; перехід до принципу «забруднювач платить»; впровадження зобов’язань інформувати в програмах кредитування про фінансові ризики, пов’язані з кліматом; впровадження політик енергоефективності, інтеграція цілей декарбонізації в монетарні та фіскальні рішення Загальним науковим результатом дисертаційного дослідження є обґрунтування необхідності реалізації міжнародної та національної політики переходу до низьковуглецевої економіки. З огляду на глобальний характер кліматичної кризи, в роботі доведено, що ефективність такого переходу значною мірою визначається наявністю сукупності дієвих фінансово-економічних механізмів на міжнародному та національному рівні, які здатні забезпечити включення низьковуглецевих технологій у промисловість, запровадження кліматично-орієнтованих практик у землекористуванні, підтримку альтернативної енергетики через міжнародні інвестиції та трансфер технологій. У роботі підкреслено, що успішність цих процесів залежить не лише від внутрішнього адаптаційного потенціалу країн, а й від здатності глобальної фінансово-економічної системи забезпечити справедливий і збалансований перехід з урахуванням асиметрій між країнами.This dissertation explores the financial and economic mechanisms facilitating the transition from a traditional to a low-carbon economy in the context of the global climate crisis. It presents a comprehensive analysis of theoretical and methodical approaches to the financial and economic mechanisms required for low-carbon development in response to climate change. The study synthesizes scientific perspectives on the link between global production growth ‒ driven by industrial development ‒ and increasing energy consumption, predominantly from fossil fuels. Climate models, developed since the 1960s, have demonstrated a clear correlation between rising energy demand, elevated CO₂ concentrations, and a 2°C increase in global temperatures. These findings have laid the foundation for an interdisciplinary scientific framework to understand climate change. The research highlights the role of international cooperation and intergovernmental engagement in advancing climate-resilient development goals. The dissertation distinguishes between traditional and low-carbon economies, clarifying that the transition involves reducing carbon emissions through both technological and nature-based solutions. It establishes that current financial flows directed toward low-carbon goals remain insufficient due to barriers in redirecting global capital. The study argues that carbon pricing and financial instruments alone are inadequate and must be supported by policy tools that drive investment in reducing GDP energy intensity, integrate decarbonization targets into monetary and fiscal policies, promote innovation, expand renewable energy, and protect ecosystems. Chapter One defines a low-carbon economy as one where economic growth and increased energy demand are met through a rising share of renewable energy. This model implies a qualitative shift away from high-carbon fossil fuels ‒ especially coal ‒ toward low-carbon technologies, sustainable land-use practices, and alternative energy sources. The low-carbon transition is rooted in the broader energy transition strategy, setting the foundation for a new global economic paradigm. Through a review of the evolution of economic thought on climate change, the chapter outlines key theoretical perspectives ‒ both domestic and international ‒ on the shift from traditional to low-carbon economies. It formulates the concept of financial and economic mechanisms for the transition, identifying their structural components, including fiscal, monetary, and regulatory policies, along with market-based, non-market, and administrative tools. These mechanisms represent a set of financial and economic methods, tools, strategies, policies, instruments, and decision-making approaches that ensure a successful transition from a traditional to a low-carbon economic model. It emphasizes the role of governments and international institutions in shaping the effectiveness of these mechanisms. Chapter Two underscores the centrality of carbon pricing as a tool for reducing greenhouse gas emissions. It examines the challenges of direct and indirect pricing methods, concluding they remain limited in coverage and political viability. Currently, carbon pricing mechanisms only cover around 25% of global emissions, and fewer than 1% are priced at levels consistent with limiting warming to below 2°C. These mechanisms are often unpopular due to their regressive impact, requiring budgetary support for low-income households to compensate for rising energy prices. Thus, the transition to a low-carbon economy must balance three key priorities: achieving low-carbon development goals, ensuring financial stability, and maintaining political feasibility. The chapter argues that this requires more than just carbon pricing ‒ it calls for scaling up investment and reducing climate-related financial risks. This includes: 1. Broadening financial instruments to attract private investment in green technologies in carbon-intensive sectors to reduce greenhouse gas emissions. 2. Channeling government and local financial resources into adaptation. This approach has already been implemented in high-income countries and has a significant multiplier effect (≈10). However, in middle- and low-income countries, adaptation costs impose budgetary constraints, creating a "vicious cycle" ‒ limited fiscal capacity reduces climate adaptation efforts, while escalating climate shocks increase borrowing costs in global financial markets, further containing adaptation measures. Sustainable financing from the Green Climate Fund is therefore essential to support vulnerable communities. 3. Establishing both market-based and climate-related risk insurance systems to support long-term low-carbon projects, which have longer payback periods and higher investment risks. Reducing financial risks of transitioning to a low-carbon economy requires central banks and financial regulators to incorporate climate risk as a factor in lending decisions, particularly for carbon-intensive industries. 4. Incentivizing private sector investment in climate resilience to safeguard operations against climate change. International cooperation, policy coordination, financial support instruments, fiscal and monetary policies are essential to decarbonization goals, closing the global investment gap, and overcoming barriers to capital reallocation toward low-carbon development. Chapter Three assesses ongoing challenges in the renewable energy transition despite falling costs and technological progress. One major vulnerability is the global dependence on China for critical minerals and technologies like lithium used in wind turbines, solar panels, and batteries. The most difficult industries to decarbonize are energy-intensive sectors such as metallurgy, chemical production, and cement manufacturing. Innovation plays a decisive role in achieving decarbonization goals. While existing technologies can reduce carbon emissions until 2030, further reductions will require breakthroughs beyond current technological capabilities. Hard-to-abate sectors are highly dependent on technologies that are still under development. Currently, carbon capture, utilization, and storage (CCUS) technologies are complex and not yet commercially viable, with projections indicating that their widespread deployment will take decades. Countries leading investments in green hydrogen technologies and efforts to reduce its cost to a level competitive with natural gas include China, Japan, and South Korea. Thus, transition to a different energy system within a few decades is unprecedented in terms of technological transformation, investment intensity, and political dependency but also presents an opportunity to enhance innovation, sustainability, and economic strength. A review of U.S. and EU low-carbon transitions illustrates how decarbonization can align with national interests by fostering economic growth through structural shifts toward high-tech industries with high added value and lower energy intensity. An analysis of the main challenges in transforming Ukraine’s economy to a lowcarbon model based on IMF methodology reveals that sustained CO₂ reductions are not yet firmly established. To enable this shift, the study outlines specific economic and financial measures, including: • Raising tariffs on CO2 emissions, • Ending subsidies for coal mines and new coal power plants, • Applying the "polluter pays" principle, • Requiring disclosure of climate risks in lending practices, • Promoting energy efficiency policies, • Integrating climate goals into fiscal and monetary policies. The general scientific result of the dissertation is the justification of the need to implement international and national transition policies to a low-carbon economy. Given the global nature of the climate crisis, the dissertation concludes that effective low-carbon transitions require robust financial and economic mechanisms at both the international and national levels., which can enable low-carbon technologies in industry, climate-oriented practices in land use, alternative energy through international investments and technology transfer. The success of these efforts depends not only on national adoptive capacities but also on the global financial system’s ability to support a fair and balanced transition, acknowledging existing asymmetries between countries.ukФінансово-економічні механізмитрадиційна економіканизьковуглецева економіканова кліматична економікаміжнародне кліматичне фінансуваннязелені облігаціївуглецеве ціноутвореннядекарбонізаціяфінансові інструментизелені кредитисталий розвитоктранснаціональні інвестиціїміжнародні організаціїміжнародне співробітництвоміжнародні фінансові інституціїкліматична політика ЄСFinancial and economic mechanismstraditional economylowcarbon economynew climate economyinternational climate financegreen bondscarbon pricingdecarbonizationfinancial instrumentsgreen loanssustainable developmenttransnational investmentsinternational organizationsinternational cooperationinternational financial institutionsthe EU climate policyДисертація