Історія становлення та розвитку філологічних дисциплін в Імператорському університеті Св. Володимира (1834–1919 рр.)
Дата
2016
Автори
Дороніна Наталія Володимирівна
Назва журналу
ISSN журналу
Назва тому
Видавець
Анотація
Аналіз стану теми наукової розробки свідчить про те, ще окремої ґрунтовної праці, присвяченої вивченню становлення та розвитку філологічних дисциплін в університеті Св. Володимира (1834–1919) досі не існує. Історіографія представлена окремими роботами з історії Київського університету та його професорсько-викладацького складу. Джерельна база дослідження охоплює опубліковані та неопубліковані матеріали, останні з яких все ще утримуються у різних фондах державних архівів м. Києва. У ході проведеного дослідження на основі архівних матеріалів та спеціалізованої літератури встановлено, що в університеті за період 1834–1919 рр. був створений філологічний осередок, який пройшов довгий шлях свого становлення та розвитку. Крім того, слід звернути увагу на орієнтацію осередку на європейське мовознавство і виділити декілька етапів. Перший етап зародження (1834–1863) умовно поділений на два підетапа. На першому підетапі (1834–1839), який тривав до закриття університету у 1939 р., на філософському відділенні відбувається формування мовних кафедр за рахунок колишніх викладачів Кременецького ліцею (1834−1839). Філологічні дисципліни із самого початку поділялися на класичну, російську філологію та сучасні європейські мови. Другий підетап (1840–1863) характеризується відокремленням історико-політичних та літературно-філологічних наук та створенням у 1850 р. історико-філологічного факультету, який став повноцінним осередком філологічної освіти. Протягом 50-х рр. XIX ст. відбувалася посилена реакція у галузі освіти з боку російського уряду, зменшення наукових зв’язків з університетами Європи. У цей час на кафедрах класичної філології активно працюювали німці, вихованці Дерптського університету. На мовознавчих кафедрах з’являються перші вихованці Київського університету (К. Ф. Страшкевич, М. Т. Костир, А. І. Линниченко). У 40-х-50-х рр. XIX ст. почалася активна розробка програм та стандартизація підручників для реалізації навчального процесу, що вказує на формування власної навчально-методичної бази. Другий етап (1863–1884) становлення багатий на суттєві зміни, обумовлені дією університетського статуту 1863 р. На історико-філологічному факультеті з’явилися нові кафедри порівняльної граматики індоєвропейських мов (з 1884 р. − порівняльного мовознавства) та історії всесвітньої літератури (з 1884 р. – кафедра історії західноєвропейських літератур). У цей період з’явилися перші передумови спеціалізації філологічних дисциплін. На кафедрах класичної та слов’янської філології активно проводилася науково-дослідна робота, розроблялися відповідні курси. Послаблення цензури і контролю дозволило університетському філологічному осередку активно взаємодіяти із західноєвропейською спільнотою. Третій етап (1884–1919) розвитку характеризується змінами у структурі й змісті філологічної освіти. У 1906 р. в університеті ввели предметну систему, метою якої було удосконалення діалогу студента і викладача і кардинальна зміна у ставленні до викладання університетських дисциплін. Загальновизнаним стало бачення університету як осередку спеціальної освіти тоді, як загальну освіту повинна забезпечувати середня школа. Відбувається активна розробка програм і планів та подрібнення спеціалізації разом із поглибленим вивченням філологічних дисциплін. Встановлено, що кафедра порівняльної граматики індоєвропейських мов була незаміщеною з 1863 р. по 1885 р., хоча порівняльно-історичне мовознавство було одним із найважливіших напрямків у мовознавстві XIX ст. Однією з причин довгої відсутності викладача була внутришньоуніверситетська боротьба професорської корпорації. До початку XX ст. кафедра порівняльної граматики індоєвропейських мов представлена лише одним викладачем, вихованцем Дерптського університету Ф. І. Кнауером, який займався вивченням та викладанням санскриту та генеалогічної спорідненістю індоєвропейських мов. Визначено, що із запровадженням у 1863 р. кафедри історії всесвітньої літератури (з 1884 р. − історії західноєвропейських літератур) на історико філологічному факультеті з’явилася значна кількість нових спецкурсів з культури 198 та літератури європейських народів. Вагомий внесок у розвиток спецкурсів з історії західноєвропейських літератур зробили М. П. Дашкевич, Є. В. Анічков, І. І. Гливенко, Ф. Г. Де-Ла-Барт та І.В. Шаровольський, які змогли створити повноцінний літературознавчий осередок. Впровадження проф. М.П. Дашкевичем романського (1887) й германського (1888) семінарів стало рушійним фактором у викладанні групи предметів романо-германської філології. Крім цього, М. П. Дашкевич та Ф. Г. Де-Ла-Барт досліджували джерела українського етносу, що вказує на їх наукові інтереси у галузі історії та культури України. Встановлено, що через відсутність належної кадрової політики проблема кадрового забезпечення кафедр класичної філології часто вирішувалася за рахунок вихованців інших університетів. На початку кадрове поповнення відбувалося з Кременецького ліцею (Й. Й. Мікульський, Й. В. Корженевський, М. Ю. Якубович) та Дерптського університету (І. Я. Нейкірх, О. К. Деллен). З 60 х рр. XIX ст. були запрошені вихованці Санкт-Петербурзького (П. І. Аландський, В. І. Модестов, І. В. Цвєтаєв) та Московського університетів (Ю. А. Кулаковський, М. Є. Скворцов). Тільки із середини XIX ст. у Київському університеті серед професорсько-викладацького складу з’явилися власні кадри (К. Ф. Страшкевич, Ф. Г. Міщенко, С. І. Бех), кількість яких поступово збільшилася на початку XX ст. (С. С. Дложевський, В. П. Клінгер, М. В Пахаревський, М. Я. Калинович). Визначено, що ставлення до сучасних європейських мов протягом XIX ст. залишалося як до факультативних, незважаючи на їх обов’язковість. Не існувало жодних відділень чи кафедр, а викладання проводили лектори до початку XX ст. Кадрове поповнення відбувалося переважно з мігрантів країн Європи, оскільки підготовки викладачів сучасних європейських мов не існувало і самі мови не були об’єктом окремого філологічного дослідження. В університеті працювали випускники Паризького (А. К. Плянсон, Л. Е. Пекюс), Лондонського (Я. Я. Госкінс) та Санкт-Петербурзького (Є. В. Анічков, І. І. Гливенко, В. В. Даніель, Ф. Г. Де-Ла-Барт) університетів, а лектори німецької мови були випускниками Депртського університету (Ф. К. Андерсен, С. І. Краузе, П. В. Лукашевич, О. Ф. Свенсон). З’ясовано, що до розробки славістичних дисциплін активно долучилися О. О. Котляревський, Т. Д. Флоринський, А. І. Степович, О. М. Лук’яненко, А. М. Лобода, В. О. Розов, В. М. Перетц, О. І. Соболевський. Саме на кафедрі російської філології почали вивчати і впроваджувати українську мову, історію та літературу А. М. Лобода, В. М. Перетц, В. О. Розов, Ю. А. Яворський. У той же час Т. Д. Флоринський та О. І. Соболевський не визнавали окремішності українського народу і відстоювали ідеї великодержавного шовінізму. В цілому протягом 1834−1919 рр. загальна кількість росіян та українців на обох кафедрах була приблизно однаковою. Доведено, що завдяки активній діяльності професора кафедри історії західноєвропейських літератур М. П. Дашкевича питання створення відділення романо-германської філології, яке розглядалося з 1892 р., було позитивно вирішено тільки у 1908 р. У результаті кафедру західноєвропейських літератур було офіційно поділено на відділи романської і германської філології. Створення романо-германського відділення дозволило сучасним європейським мовам разом з літературами отримати свій структурний підрозділ і стати об’єктом окремого дослідження. Визначено, що курсова система, за якої вивчення предметів розтягувалося на роки, у 1906 р. була замінена на гнучкішу предметну систему, яка методично організовувала проходження предметів за семестри. Замість одного плану для всього факультету почали розроблятися і ревізуватися плани для всіх відділень згідно десяти спеціальностей із розподілом предметів на головні і додаткові. Періодичні цикли головних і допоміжних предметів на кожен рік передбачали проходження студентом повного курсу на відповідному відділенні. Система вивчення була створена на зразок західних університетів із проходженням предметів і курсів за вибором протягом чотирьох років і мала поглибити спеціалізацію та зосередити викладання філологічних дисциплін на головному предметі.
Бібліографічний опис
Галузь знань та спеціальність
03 Гуманітарні науки , 032 Історія та археологія
Бібліографічний опис
Дороніна Н. В. Історія становлення та розвитку філологічних дисциплін в Імператорському університеті Св. Володимира (1834–1919 рр.) : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 – історія України / Дороніна Наталія Володимирівна. – Київ, 2016. – 233 с.