Словесна культура українських мас-медіа: мета і засоби (стаття-рецензія)

Гливінська, Л. (2019). Словесна культура українських мас-медіа: мета і засоби (стаття-рецензія). Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика, 38, 190-207. https://doi.org/10.17721/APULTP.2019.38.190-207

Здійснено критичний аналіз монографії з медіалінгвістики. Відзначено актуальність обраної теми; репрезентативність ілюстративної дослідницької бази; вагомість здобутих результатів для розуміння характеру детермінованості мовних змін. Змістові домінанти наукової праці окреслено відповідно до її структури. Зауважено, що з початком нинішнього століття явище функціонально-стильової динаміки виразно позначилося на розвиткові української мови. Найбільш відкритою для змін закономірно виявилася лексико-семантична підсистема. А її органічним середовищем стала мас-медійна комунікація, іманентне призначення якої – це миттєва реакція на запити суспільства, зокрема, на його мовно-культурні потреби. Авторка рецензованої книги осмислює чинники, тенденції, факти, що вплинули на лексикон сучасної української газетної періодики і, зрештою, сформували його. Інтралінгвальні процеси, наприклад міжстильова взаємодія, і ситуація екстралінгвальна – політико-правова, соціально-економічна, культурно-освітня, що їх визначає, – послідовно відображаються на слові. У мові вітчизняних ЗМІ увиразнюються книжні елементи – як засоби первинної / вторинної номінації, зокрема терміни різних галузей знань, а також акроніми. Медійний стиль активно засвоює атрибутику стилю розмовного, і це впливає на експресивізацію газетного дискурсу. Ефект діалогічності нерідко досягається через уживання субстандартних одиниць, наприклад жаргонізмів. Особливе місце в тезаурусі періодики належить конфесійній лексиці, яка здебільшого реалізує первинну семантику. Широке використання різностильових засобів у досліджуваних текстах свідчить про дифузність лексикону сучасних українських мас-медіа.