Арт-туризм в Україні: сучасний стан та перспективи

Сивенко А. В. Арт-туризм в Україні: сучасний стан та перспективи : дис. ... доктора філософії : 242 Туризм. Київ, 2026. 304 с.

Сивенко А. В. Арт-туризм в Україні: сучасний стан та перспективи – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 242 «Туризм». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2026.
Дисертацію присвячено дослідженню арт-туризму як спеціалізованого підвиду культурно-пізнавального туризму та обґрунтуванню стратегічних орієнтирів його розвитку в Україні в умовах трансформації туристичного ринку й післявоєнного відновлення. Актуальність теми зумовлена одночасною дією кількох чинників: зростанням ролі культури й мистецтва у формуванні конкурентних переваг туристичних дестинацій; посиленням суспільного запиту на змістовні, емоційно насичені подорожі; необхідністю переосмислення і відновлення культурної інфраструктури, підтримки локальних культурних середовищ, розвитку креативних індустрій та посилення культурної дипломатії України у воєнний і післявоєнний періоди. У цих умовах арт-туризм розглядається як напрям, здатний поєднати збереження та інтерпретацію культурної спадщини, підтримку сучасних художніх практик, розвиток партнерств у сфері культури та туризму й формування якісного туристичного досвіду, що сприяє соціальній згуртованості та міжнародній комунікації.
У роботі розв’язано науково-практичне завдання, що полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні арт-туризму, систематизації міжнародного досвіду його організації, аналізі сучасного стану та просторових особливостей розвитку арт-туризму в Україні, а також визначенні пріоритетних напрямів і практичних механізмів його розвитку у післявоєнний період. Обґрунтовано, що арт-туризм є підвидом подорожей, у якому мистецтво (культурна спадщина, музейно-виставкові практики, сучасні художні інтервенції, арт-події, креативні процеси та культурні ініціативи) виступає смисловим ядром туристичного продукту та головною мотивацією подорожі. Показано, що ключовою ознакою арт-туризму є пріоритет досвідного компонента: не лише споживання інформації про об’єкт, а переживання, інтерпретація, емоційно-інтелектуальна взаємодія з культурними смислами, включеність відвідувача, а в окремих форматах – участь у творчих практиках і співтворення культурного досвіду. Водночас доведено, що результативність арт-туризму залежить від якості інтерпретації, етичності роботи з культурним контекстом та здатності продукту утримувати баланс між культурною місією і туристичною привабливістю.
Метою дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування напрямків розвитку арт-туризму в Україні на основі розробки теоретико-методичних засад та інноваційних моделей структурно-галузевої, територіальної та управлінської організації.
Для досягнення мети поставлено та розв’язано такі основні завдання:
• уточнити поняттєво-теоретичний апарат і виокремити ключові характеристики арт-туризму та арт-туристичного продукту;
• систематизувати наукові підходи до дослідження арт-туризму в контексті культурно-пізнавального, креативного, музейного та подієвого туризму;
• узагальнити провідні міжнародні моделі організації арт-туризму та визначити практики, релевантні для адаптації в Україні;
• обґрунтувати модель взаємодії суб’єктів арт-туризму та виявити роль партнерств у формуванні конкурентоспроможного арт-туристичного продукту;
• проаналізувати ресурсну базу й інституційні передумови розвитку арт-туризму в Україні, визначити просторові відмінності потенціалу регіонів;
• виявити ключові чинники розвитку і бар’єри арт-туризму (у т. ч. зумовлені війною) та обґрунтувати інструменти їх мінімізації;
• здійснити емпіричну апробацію арт-туристичних продуктів і оцінити вплив арт-туристичного досвіду на сприйняття дестинацій;
• визначити стратегічні напрями розвитку арт-туризму України у післявоєнний період і запропонувати практичні рекомендації для туристичних операторів, культурних інституцій та державних органів управління туризмом.
Об’єктом дослідження є арт-туризм як підвид культурно-пізнавального туризму.
Предметом дослідження є теоретико-методичні, організаційні та просторові особливості розвитку арт-туризму в Україні, а також практичні механізми формування й просування арт-туристичного продукту на ринку туристичних послуг.
Методологічну основу дослідження становлять положення туризмології, культурології, соціально-гуманітарних наук та географії туризму і рекреації. Використано системний підхід і метод системно-структурного аналізу для обґрунтування арт-туризму як підвиду культурно-пізнавального туризму, визначення його внутрішньої структури, логіки формування туристичного арт-продукту та взаємозв’язків між ресурсною базою, інституційним середовищем і попитом; загальнонаукові методи аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння на етапах опрацювання теоретико-термінологічної основи, систематизації наукових підходів і результатів попередніх досліджень, а також при зіставленні моделей розвитку арт-туризму в Україні та за кордоном; метод картографічного моделювання при аналізі ресурсної бази арт-туризму; спеціальні методи при класифікації арт-туристичних практик; компаративний аналіз міжнародного досвіду; методи маркетингового аналізу (SWOT); елементи просторового аналізу арт-туристичних ресурсів і дестинацій; соціологічні методи збору емпіричних даних (метод експертних оцінок) та їх інтерпретації.
Наукові результати дисертації викладено у чотирьох розділах. У першому розділі уточнено поняттєво-теоретичний апарат арт-туризму, надано авторське визначення та обґрунтоване його місцем в системі культурно-пізнавального на перетині музейного, креативного та туризму спадщини. Обґрунтовано ключові ознаки арт-туристичного продукту: наявність мистецького «ядра», інтерпретаційний супровід, багатоканальність досвіду відвідувача, освітньо-комунікативна складова, етичність і повага до культурних контекстів. Доведено, що якість арт-туристичного продукту визначається не лише набором об’єктів показу, а насамперед логікою «драматургії» маршруту/події, професійною інтерпретацією, залученням аудиторії та здатністю продукту формувати цілісний культурний досвід. Розроблено й апробовано методику дослідження арт-туризму як підвиду культурно-пізнавального туризму.
У другому розділі узагальнено міжнародні моделі організації арт-туризму, які проявляються у форматах музейно-виставкового туризму, фестивального й подієвого арт-туризму, маршрутних практик, арт-резиденцій і креативних кластерів, а також у гібридних цифрових форматах (онлайн/офлайн взаємодія, мультимедійна інтерпретація, віртуальні тури, цифрові комунікації). Запропоновано модель взаємодії суб’єктів арт-туризму, що ґрунтується на партнерстві митців, культурних інституцій, туристичного бізнесу та органів влади, й передбачає узгодження культурної місії та туристичних цілей, координацію подієвого календаря, розвиток інфраструктури, підготовку кадрів та спільні промоційні програми. Визначено, що саме партнерська модель є ключовою умовою масштабування арт-туристичних практик і підвищення їх стійкості.
У третьому розділі здійснено комплексний аналіз розвитку арт-туризму в Україні крізь призму просторової організації, ресурсної бази та інституційних передумов. Показано, що за відсутності формалізованої регіональної структури арт-туризму простежується нерівномірність концентрації мистецьких ресурсів і культурної інфраструктури, що формує «вузли» тяжіння арт-туристичних потоків у великих містах і окремих регіональних центрах. У межах дослідження сформовано багаторівневу інформаційну основу арт-ресурсів і здійснено її первинну просторову інтерпретацію шляхом побудови картосхеми потенційних осередків арт-туризму України в онлайн-сервісі MapChart із використанням ГІС-інструментів та цифрових культурних карт як джерел просторових даних. Окремо систематизовано приклади арт-туристичного продукту в Україні (авторські арт-екскурсії та тематичні виїзні програми, подієві поїздки, інституційні екскурсії), що демонструють механізми «перекладу» мистецьких ресурсів у формат туристичної послуги та сценарії культурного досвіду. Визначено чинники розвитку й ключові бар’єри арт-туризму в умовах війни та відновлення (пошкодження культурної інфраструктури, обмеженість фінансування, кадрові втрати, територіальна нерівномірність і безпекові ризики), що обґрунтовує потребу системного підсилення інтерпретаційної складової, професіоналізації менеджменту й маркетингу та розвитку локальних партнерств. Емпіричну складову становлять результати експертних оцінок «Арт-туризм: роль мистецтва у формуванні привабливості туристичних напрямків», які дозволили отримати цілісне уявлення про роль мистецької складової у формуванні туристичної привабливості дестинацій та окреслити ключові механізми впливу арт-туризму на поведінкові, емоційні, іміджеві й економічні параметри туристичного попиту.
У четвертому розділі обґрунтовано напрями післявоєнного розвитку арт-туризму в Україні та визначено стратегічні пріоритети на основі SWOT-аналізу й узагальнення міжнародних підходів до культурно-пізнавального та креативного туризму. Показано, що в умовах відновлення арт-туризм набуває розширеної функціональності як інструмент соціокультурного проєктування, консолідації спільнот, підтримки культурної пам’яті та формування міжнародного іміджу України, що зумовлює необхідність поєднання відбудови культурної інфраструктури з етичним туристичним використанням спадщини та сучасних мистецьких практик. Запропоновано модель розвитку арт-туризму у післявоєнний період, яка інтегрує ідеологічний, стратегічний і технологічний виміри, а також окреслено напрями її практичної реалізації. Окремо сформульовано практичні рекомендації щодо проєктування арт-туристичних продуктів, сформовані на основі апробації авторських арт-екскурсій у співпраці з туроператором «САКУМС».
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
Автором уперше:
- обгрунтовано теоретико-методологічний підхід до визначення арт-туризму як спеціалізованого підвиду культурно-пізнавального туризму з акцентом на інтеграції мистецького досвіду, культурної спадщини та креативних практик у туристичному продукті й на пріоритеті інтерпретації як механізму «перекладу» культурних смислів у досвід відвідувача, що дозволило запропонувати його авторське трактування, як: «Вид культурно-пізнавального туризму, що виник на перетині музейного, креативного та туризму спадщини, де головним мотивом подорожі є взаємодія з мистецтвом у різноманітних форматах: від огляду виставкових експозицій, унікальних арт-заходів до участі у творчих подіях і майстер-класах. Він передбачає глибоке особисте залучення туриста у мистецьке середовище, використовуючи креативність як ключовий ресурсний потенціал для створення унікальних арт-туристичних продуктів, розширюючи межі традиційного «пасивного» відвідування та орієнтуючись на естетичний, освітній та емоційний досвід»;
- розроблено й апробовано методику дослідження арт-туризму як підвиду культурно-пізнавального туризму;
- розроблено модель взаємодії суб’єктів арт-туризму на основі партнерства митців, культурних інституцій, туристичного бізнесу та органів влади, що дозволяє узгоджувати культурну місію й туристичні цілі, формувати стандарти якості та мінімізувати ризики надмірної комерціалізації;
- запропоновано інтерактивну модель розвитку арт-туризму в Україні у післявоєнний період, яка поєднує ідеологічний, стратегічний і технологічний виміри та орієнтована на культурну дипломатію, національну ідентичність і соціальну згуртованість;
Набуло подальшого розвитку:
- обґрунтування практичних механізмів формування та промоції арт-туристичного продукту (інтерпретаційний супровід, «драматургія» маршруту, робота з аудиторіями, партнерські пакети послуг, комунікаційні стратегії дестинацій);
- підходи до оцінювання впливу арт-туристичного досвіду на сприйняття дестинацій за результатами емпіричних досліджень, що дозволяє фіксувати мотиваційні, емоційні та пізнавальні ефекти участі в арт-туристичних подорожах і враховувати їх у плануванні продуктів.
Удосконалено:
- інструментарій для визначення стратегічних пріоритетів розвитку арт-туризму в Україні з урахуванням післявоєнних ризиків (безпека, інфраструктурні втрати, кадрові обмеження) і можливостей (відбудова, міжнародна підтримка, зростання інтересу до України, розвиток креативних індустрій);
- внутрішню структуру арт-туризму та арт-туристичного продукту шляхом уточнення їхніх складових і взаємозв’язків, зокрема через виокремлення ядра арт-туристичного досвіду (інтерпретація, естетичне переживання, співтворення) та його операціоналізацію на рівні туристичної пропозиції, що дозволяє використовувати запропоновану структуру як основу для проєктування, порівняння та оцінювання арт-туристичних продуктів у регіонах України.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання запропонованих підходів і рекомендацій:
- туристичними операторами – при проєктуванні арт-туристичних маршрутів, формуванні пакетів послуг, стандартизації якості, організації інтерпретаційного супроводу та побудові партнерських мереж;
- культурними інституціями – для розвитку програм співпраці з туристичним бізнесом, підсилення аудиторної роботи, створення комплексних музейно-виставкових і подієвих продуктів, упровадження цифрових рішень та інклюзивних форматів;
- органами місцевого самоврядування й регіональними органами управління туризмом – для формування стратегій розвитку дестинацій, створення подієвих календарів, підтримки креативних кластерів та арт-резиденцій, розвитку брендингу територій і міжсекторальних партнерств;
- закладами вищої освіти – у навчальному процесі підготовки фахівців зі спеціальності J3 «Туризм та рекреація», зокрема у темах про культурно-пізнавальний туризм, проєктуванні турпродукту, маркетингу дестинацій, менеджменті культурних інституцій, запровадження цифрових технологій у туризмі.
Окремі положення та рекомендації апробовано під час реалізації авторських арт-туристичних продуктів (арт-екскурсій) у співпраці з туроператором «САКУМС».
Ключові слова: туризм, арт-туризм; культурний туризм; культурна спадщина; сучасне мистецтво; арт-туристичний продукт; туристична дестинація; культурна дипломатія; музей; креативні кластери.