РОЛЬ ЕЛІТ У ФОРМУВАННІ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ СУСПІЛЬСТВА (ІСТОРИЧНИЙ ЕКСКУРС)

Gardashuk, T., Filiyanina, N. (2018). THE ROLE OF ELITES IN FORMATION OF ENVIRONMENTAL CONSCIOUSNESS OF SOCIETY (HISTORICAL OVERVIEW). Almanac of Ukrainian Studies(22), 93–100. https://doi.org/10.17721/2520-2626/2017.22.16

В статті розглядається історична роль еліти (еліт) у формуванні суспільної екологічної свідомості та у розв’язанні екологічних проблем загалом від початку промислової революції 16–17 ст. в Англії, яка спричинила суттєвий сплив на природне довкілля, і до наших днів. Перші прояви стурбованості еліт людським впливом на природу та втратою гармонії між людиною та природою пов’язані з епохою Романтизму і найбільш виразно були артикульовані в англійському (Персі Біші Шеллі, Блейк, Дж.Байрон, Колридж, Вільям Вордсворт, Дж. Клер) на німецькому романтизмі (Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Новаліс). Стурбованість суспільних еліт (письменників, вчених-натуралістів, громадських діячів, митців) кінця 19–початку 20 ст. станом довкілля, виснаженням природних ресурсів, втратою багатьох видів рослин і тварин, занепадом природно-культурної спадщини загалом, що їх зумовила стрімка індустріалізація й урбанізація західного суспільства, формує передумови сучасного екологізму. В цей час природу продовжують розглядати як джерело гармонії та стабільності, що здатне протистояти руйнівній силі індустріальної цивілізації, яка стрімко змінювала навколишній світ. Особливості становлення європейського руху за збереження природи зумовлювалися національними, культурними, економічними й політичними особливостями країн Західної Європи, а також домінантними суспільними моральними й естетичними цінностями тієї чи тієї європейської країни. Спільним наслідком діяльності широкого спектра природоохоронних організацій і товариств стало ухвалення відповідних законодавчих актів кінця 19–початку 20 ст. у низці країн Європи. Це створило сприятливі умови для розвитку європейської мережі природоохоронного руху й інтернаціоналізації його діяльності та формування першої хвилі екологічної мобілізації, що її ініціювали суспільні еліти кінця 19–початку 20 ст. Після Другої світової війни екологістський рух охопив широкі верстви населення у промислово розвинених країнах Західної Європи й Північної Америки. Відбулася своєрідна біфуркація руху за збереження природи на власне природоохоронний рух і рух за охорону довкілля та якості життя людини як складової боротьби за права людини. Від1960-х років вони становлять дві потужні гілки суспільно-політичного руху, але, незважаючи на відносну автономію, тісно взаємодіють між собою. Становлення другої хвилі екологізму пов’язують з початком екологізації всіх сфер суспільно-політичного життя упродовж 1960-х – 1970-х років та з запровадженням відзначення Дня Землі у квітні 1970 р. Таким чином відбулася трансформація елітарного руху на захист природи і довкілля на масовий рух за екологічні права людини та збереження природи. Незважаючи на те, що екологістський рух пройшов шлях від стурбованості еліт, викликаної наступом індустріалізації, розширеного сільськогосподарського виробництва, урбанізації на природу та негативними наслідками економічного зростання загалом і, відповідно, зростанням споживання, до руху масового, в якому беруть безпосередню участь тисячі й мільйони людей, еліти продовжують відігравати у ньому вагому роль. Ключові слова: охорона природи, екологічна кризи, екологічний рух, екологізм, еліти, Романтизм, «Мовчазна весна», Римський клуб.