Контексти й інтертексти в романі Сюзанни Коллінз "Балада про співочих пташок і змій"

Попович, Ю. (2025). Контексти й інтертексти в романі Сюзанни Коллінз "Балада про співочих пташок і змій". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, (2 (38)), 101-106. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2025.38.14

Вступ. Сюзанна Коллінз, знана своєю трилогією "Голодні ігри", скориставшись тривалим читацьким запитом, у 2020 р. видала приквел "Балада про співочих пташок і змій". Цей текст не лише доповнює фабулу "Голодних ігор", а й посутньо коригує аналітичний дискурс характеристики вже відомих персонажів, зокрема провинного героя Коріолана Сноу. Постать Коріолана відома обізнаному читачу через однойменну п'єсу Вільяма Шекспіра, який черпав натхнення з праці Плутарха "Порівняльні життєписи". Відповідно, Коллінз засвоює досвід попередників та модифікує цей образ по-новому. Актуальність статті полягає в необхідності встановлення чітких зв'язків між творами сучасності та класичними текстами минулих епох, що, зумовлені циклічністю історичних і соціальних процесів, неодноразово продемонстрували повторювані матриці літературного континууму. Результати цієї розвідки сприятимуть подальшим дослідженням дискурсу героїки в українському літературознавстві. Стаття має на меті дослідити та потрактувати інтертекстуальні посилання та закодовані контексти у романі Коллінз "Балада про співочих пташок і змій" із застосуванням результатів дослідження в контексті аналізу шляху героя.
Методи. Дослідження здійснене з використанням порівняльно-історичного, рецептивного та компаративного методів, а також методів герменевтичного та інтертекстуального аналізу.
Результати. Встановлено, що Сюзанна Коллінз органічно вплітає римський контекст у приквел "Голодних ігор". Античні референції стають орієнтиром у контексті літературознавчого аналізу, як ось етимологія оніму "трибут", що відсилає читача до назви римського воєнного податку. Авторка алюзивно зіставляє долі двох Коріоланів: власного та шекспірівського, мімікруючи традицію Плутарха. Проте Коллінз вносить корективи в цей образ, пристосовує його до універсуму Панему, аби Сноу зміг пережити Голодні ігри та в результаті очолити Капітолій (про що дізнаємося вже з першої книги трилогії).
Висновки. У юного Сноу відсутня гамартія, притаманна шекспірівському Коріоланові, що дозволяє аналізувати його не як трагічного героя, а як провинного. Саме ця модифікація дозволяє Коллінз вплести цього персонажа в матрицю Голодних ігор, щодо якої діахронія інтертекстуальних референцій демонструє, що хоч концепт оновлених гладіаторських боїв Капітолію вербалізований і структурований письменницею в ХХІ ст., він побутував задовго до створення трилогії.